Давньогрецька богиня Діана в усіх індоєвропейських народів вважається покровителькою мисливства. Власне богині мисливства і були присвячені Фестини, які 7 серпня відбулися у Шевченківському гаю. На фестиваль запросили гостей з України, Росії, Угорщини, Польщі, Білорусі, Литви, Канади, США, Німеччини, Іспанії… Організатори подбали про те, щоб висвітлити проблеми сучасного мисливства та повернути сучасника обличчям до славетної прадавньої історії. Варто лише згадати відомих українських митців-прихильників Діани в Україні: Остапа Вишню, Максима Рильського, Олександра Довженка, Юрія Яновського.
Упродовж суботнього сонячного дня Шевченківський гай ряснів майстер-класами з ловецького мистецтва та ковальського ремесла, різноманітними конкурсами, забавами, дитячими вікторинами. А на десерт – виставка собак, презентація мисливського одягу з Угорщини та незабутня музика у виконанні київського гурту “Буття”. До слова, запальна жартівлива пісня “Катерино, відчини-но” зуміла збадьорити зморену львівським сонцем публіку. А дехто із відвідувачів Фестин навіть почали підспівувати та підтанцьовувати київському гурту.
Усі ми в душі мисливці
Підходжу до одного зі стендів, захоплено розглядаю його експонати – значки, мисливські ріжки, медальки на мисливську тематику. Ураз, немов гриб після дощу, біля мене “виростає” літній чоловік. “Щось подобається?” – запитує мене. “Так”, – схвально киваю головою. “Колекцію збираю більше 50-ти років, – каже В’ячеслав Михайлович, колекціонер мисливських речей. – Загалом усі члени моєї родини були мисливцями. Так у нас це переходить із покоління в покоління. У мене двоє синів та четверо племінників теж мисливці. Всі ми разом полюємо. Тому отримуємо неабияке задоволення від природи. І тут, знаєте, не обов’язково добувати тварин. Можна просто милуватися їхньою красою”.
– А скільки загалом експонатів у вашій колекції? – цікавлюся у пана В’ячеслава. “Тут представлено не всі мої експонати. У мене їх є ще дуже багато”, – відповідає на моє запитання колекціонер мисливських речей. А от про поповнення колекції пан В’ячеслав із блиском в очах розповідає, що поповнює її завдяки своєму колезі. “В мене є колега, який для мене дістає ті чи інші екпонати, а я для нього. Якщо у мене щось повторюється, то я йому віддаю, аналогічно так робить і він”, – говорить пан В’ячеслав.
Поспілкувавшись із сивочолим колекціонером до вух долинає дитячий поклик: “Мамо, мамо, дивись, яке гарне цуценятко!” Обертаю голову і бачу трьох малесеньких цуциків, які насолоджуються благодаттю яблуневого затінку.
Працелюб із Трудолюба
На мить зупиняюся, щоб далі окреслити свій маршрут. Стежка тягнеться униз. І я, немов індіанець преріями, крокую на лунні звуки наковадла. Пройшовши кількадесят метрів, відкривається вельми цікава панорама. Навколо коваля юрмиться невеличкий натовп людей, з-поміж яких виокремлюю молоду з молодим. “А можна з вами сфотографуватися?” – запитує хтось із весільної процесії. “Хочете викувати собі долю?”– запитує коваль Петро Федоряка, що із полтавського села з промовистою назвою Трудолюб. “Так”, – відповідає хтось із молодих. Поруч сидить напарник-помічник коваля, який стежить, аби не погас вогонь, раз по раз за допомогою спеціального міха роздмухує жар. Підходжу і собі ближче, аби на повні груди вдихнути ковальську атмосферу.
Шахті, або Соколине полювання у Шевченківському Гаю
Та враз у вічі впадає чоловік із шкіряною рукавицею на руці та хижим птахом. “Підходьте ближче”, – приязно запрошує мій новий співбесідник. У голові моментально зринає весь шкільний курс зоології та одного з її підрозділів – орнітології. Силкуюся у пам’яті прокрутити всіх знайомих мені диких ловецьких птахів. Нарешті мої думки перебиває сам власник птаха. “Це – сокіл-сапсан, – каже В’ячеслав Володимирович Садіров, виконавчий директор Всеукраїнської громадської організації “Соколярська та Ловецька Асоціація України”. Це самка, звати її Шахті – на честь індійської богині”, – продовжує далі пан В’ячеслав.
– А чи велика різниця між самкою та самцем сокола-сапсана? – запитую власника птаха. “Самка сапсана більше важить. Якщо самець важить 600-700 грамів, то самка – 900-1200. Дресируванням загалом займаюся із 1981 року. Тобто майже 30 років, – розповідає В’ячеслав Садіров. – Цьому соколу два роки. Аби натренувати такого сокола потрібен час. Для цього його необхідно тренувати щодня. І приблизно за два-три місяці можна побачити перший результат. Не слід при цьому забувати про годування сокола. Також біля сокола ставиться міні-ванночка, з якої він п’є воду. А от м’ясо дають вже залежно від ваги сокола”.
Соколи для арабського ринку
Київський гість також розповів мені про те, що в Україні є два види соколів, які занесені до Червоної книги. Тому сокіл дуже дорогий на ловецькому ринку птах. Його ціна може коливатися залежно від виду та натренованості – від 500 до 15 тис доларів. Хоча для цього в Україні є розплідники, де розводять цих птахів. “Наприклад, вони зроблені для арабського ринку. У тих країнах азійського регіону вважається, що коли ти не маєш гарного сокола, ти – “не пацан”, – відкриває для мене невеличкі цінові таємниці “соколиного світу” пан Садіров.
Цікавлюся у дресирувальника, чому у його сокола на голові шкіряна шапочка, яка повністю закриває очі птаха? “Насамперед, аби він не лякався людей. До речі, зараз спекотно, а соколи реагують на температуру тіла ногами”, – відповідає власник сокола. До слова, для того, аби повернути сокола, існує спеціальний пристрій – вабіло. Складається він з двох крил птаха, зшитих папоротками разом, або з одного крила, відірваного від тулуба птаха з грудним м’язом.
Я б ще довго із захопленням слухав свого нового знайомого, але почув смачний запашний запах рибної юшки та каші. А тому я, як у перегонах „Формули 1”, вирішив зробити піт-стоп, тобто відновити сили смачним обідом, який, до слова, всі охочі могли скуштувати безкоштовно. А попереду у програмі свята було чи не найцікавіше – показ майстер-класів з ловецького мистецтва.
Немов справжні кабани та лосі
На спеціально-облаштованій сцені, гості “Фестин Діани” з Польщі, разом із двома українськими колегами за допомогою спеціальних ріжків, мушель та дудок імітували то звуки оленя, то звуки дикого вепра, а то ведмедя та іншої дичини, чим “зривали” оплески відвідувачів Фестин.
Не оминули “Фестини Діани” і справжніх мисливських модників. Моделі під динамічну музику дефілювали імпровізованим подіумом-сценою, демонструючи новинки ловецько-мисливської моди на будь-який смак.
“Фестини Діани” повернули нас до славетних традицій мисливства. Хотілося б, щоб “Фестини Діани” стали одним із наймасштабніших традиційних щорічних заходів такого ґатунку в Україні. Адже сучасникам необхідно час від часу живе спілкування з природою.
