«Мріє росточок явором стати…»
На цю подію завжди чекають з нетерпінням. Ось і цього разу на території управління лісово¬го і мисливського господарства змагалися команди шкільних лісництв, юні художники й літе¬ратори. Журі у складі лісівників і педагогів підсумовувало бали. За перші місця у трьох номіна¬ціях переможці отримали теле¬візори. За другі й треті — інші цінні подарунки.
Роздуми шестикласника Страшевицької середньої школи Старосамбірського району Андрія Ракочого, що здобув перше місце за твір «Ліс та я», — то щирий голос любові, сумління.
«...І ось я в царстві живої краси — зеленому лісі. І що ж я бачу? Бачу зажурений клен. Він, немов хлопець, який загубив свою дівчину. Його міцні ніжні руки то опускаються до землі, то знову піднімаються до блакитних просторів. Якщо придивитися ближче, можна побачити великі краплини сліз, які спадають додолу. Здається, що горе кленове дуже велике. Пташки звеселяють, друга веселими піснями. Але ніщо не може розвіяти смутку, який застиг на обличчі у клена. А знаєте чому ? Сумує клен за молодому берізкою, яку нещодавно зрубали. Не сумуй, клене, що безжальна рука завдала такого болю. Неодмінно біля пеньочка проростуть молоді пагінці і торкнуться твоїх гілочок».
Очевидно, для цього хлопця ліс — друг і порадник. Він живе в селі з бабусею і дідусем, а мама з татом — у Чехії на заробітках. Андрійко добре знає математику, комп'ютер, чудово володіє словом. Чи ж судилося йому повторити дорогу батьків? Залишайся, Андрійку, в отчому домі. Ти тут потрібен!
— Вам будувати державу, вам господарювати в ній, — звернувся з вітанням до учасників змагань головний лісничий Львівського обласного управління лісового і мисливського господарства Ярослав Целень.
Дерево роду росте, міцніє
— Мій батько працював лісником у Старосамбірському районі. Уже з п'ятого-шостого класу я мріяв іти шляхом батька. І кращого вибору я не знайшов, — розповідає Ярослав Павлович. — Немає ще такої технології, щоб оцінити ліс. Можна приблизно оцінити його як сировину. А ліс нас ще й лікує, піднімає настрій. Це — безцінний скарб. Дякувати Богу, всі зрозуміли, що ліс — це зелені легені планети, і ми маємо дбати про свою безпеку. От казали, що в повенях винні лісівники. Але ліс має межу поглинаючої здатності. І коли за кілька днів випадала кількамісячна кількість опадів, то на ці речі треба дивитися реально й не шукати ворогів. Маємо замислитися над глобальними проблемами: звідки беруться такі опади? На превеликий жаль, це не залежить від однієї окремо взятої держави. Програма «Ліси України» виконується, але є держави, де площі лісів катастрофічно зменшуються. А ми живемо в одному домі. Щоб дотримати необхідний баланс, потрібна співпраця міжнародних організацій.
— Ярославе Павловичу, повернемося до проблеми вирубування хворих ялинових лісів. Десятиліттями не вщухають дискусії на вічну тему: хто винен і що робити?
— Фахівці понад двадцять років тому вже говорили про загрозу кореневої губки. Уже тоді були помітні процеси деградування смеречників у Карпатах. Але нам закидали, що ми придумуємо різні речі, бо хочемо більше рубати. Пригадую семінар у 2000 році. Ми проводили його в Сколівському районі. Оглянули одне урочище,. Там ліс мав 90—100 років. Його навіть у біноклі розглядали, і ніхто не міг сказати, що ліс — смертельно хворий. Коли учасники науково-практичної конференції піднялися до лісу, оглянули зрізані модельні дерева, побачили, що хоч крони їх на вигляд були цілком нормальні, стовбури вже на 3—4 метри були вражені гниллю кореневої губки. Потім ми ще п'ять разів проводили семінари, і вже ніхто не сумнівався в правоті фахівців. Але держава втратила цінні ресурси. Втратила й природа, адже за 10 років ми могли відновити на місці зрубаних ялинових набагато більше інших корінних ялицево-букових насаджень.
Причина хвороби відома: ще за Австрії ялицево-букові ліси — не без економічної вигоди — перетворили на монокультурну ялину. Ми зараз пожинаємо плоди: маємо третю генерацію цієї культури, яка не витримує й сорока років, усихає. Проводимо зараз широкомасштабні заходи, які базуються на заміні похідних ялинників на корінні насадження. Тобто ми їх вирубуємо — іншого шляху, на жаль, нема. 1 насаджуємо ялицю білу, бук, клен, явір, які є стійкішими до захворювань. Над проектами лісових культур, новими посадками працюємо спільно зі спеціальною ліс о культурною радою, у складі котрої — учені Національного лісотехнічного університету України. Вони апробують наші проекти, ми їх обговорюємо, дискутуємо і приходимо до спільної думки.
Проблема не лише в захворюванні дерев, грунт також заражений. Найкращий спосіб його лікування — садити побільше листяних порід: бук, явір, а також плодово-я гідні дерева. Користь водночас і для флори, і фауни. Ліс — це чистий храм. Те, що дерева реагують на людей, науковцями вже доведено. Насадження, які ти створив із душею, відчувають тепло і віддають його...
Дерево роду Целенів теж росте, міцніє. Уже й 16-річний син Павло навчається у коледжі при Національному лісотехнічному університеті України. Як і дід, і батько, він також не уявляє собі іншого вибору.
Людино! Ти - дитя природи
Команда ліцеїстів «Зелений гай», що працює на базі Крукеницького лісництва ДП «Самбірське лісове господарство», здобула у змаганні ровесників перше місце. Що ж, це — достойне «дитя» достойного «батька». Самбірський лісгосп на чолі із заслуженим лісівником України Ігорем Яремою теж стабільно утримує передові позиції. Його діяльність відбувається у специфічних географічних умовах — на площі 35 тисяч га, на території п'яти районів. Та лісівники дають раду: приємно дивитися на розчищені від чагарників схили, узбіччя дороги. Мине небагато часу, і тут проїжджатимуть гості Євро-2012, За ліси — не соромно, якби ж то ще й дороги довести до ладу: поки що вибоїни витрясають душу...
Головний лісничий Самбірського лісгоспу Ярослав Півторак привіз до Крукеницького ліцею при Національному лісотехнічному університеті України гарну новину: наказ про премію у сумі три тисячі гривень для переможців. А телевізор, що його виграла у змаганні команда, вже отримав «прописку» в гуртожитку, де мешкають 50 ліцеїстів. Вихованці ліцею — майже колеги лісівників, адже тут, окрім загальноосвітніх, вивчають спеціальні дисципліни. Отже, на змаганнях команді не важко було визначити дерево за корою, насінням, розпізнати рослину в гербарії. Десятикласника Данила Лещука як лідера «Зеленого гаю» делегували до Кіровограда на всеукраїнський конкурс (17—19 травня). Він підготував наукову роботу про дуб звичайний.
Дух змагальності й перемог витає тут повсякчас, На стіні у приймальні директора школи Олега Лещука — дванадцять різних дипломів і грамот. Тільки цього року учні брали участь у Всеукраїнському конкурсі екологічної просвіти і зайняли третє місце. У конкурсі Малої академії наук було відзначено три роботи. На міжнародній олімпіаді з екології у Білорусі посіли третє місце. Ліцей стає злітною смугою для його випускників. Торік, до прикладу, Ольга Наконечна здобула перше місце за науково-дослідницьку роботу в Малій академії наук, а нині вона вже студентка Дрогобицького педуніверситету. Має там дослідну ділянку й вивчає вплив рентгенівського проміння на ріст льону.
Власне, кожний ліцеїст — уже сформована особистість Із високими устремліннями. І все було б чудово, якби не низька свідомість місцевих мешканців. Учні спробували закласти дендропарк довкола ліцею, але... всі дерева хтось поцупив. Юних шанувальників лісу такі випадки засмучують, але не стриножують запал.
Оксана ТЕЛЕНЧІ, СІЛЬСЬКІ ВІСТІ №88(5088), 18.05.2011р.
