Марія Пилипів – тендітна дівчина й інженер охорони праці, на плечах якої відповідальність за безпеку всіх виробничих ланок підприємства.
Ліс із юних літ заворожував Марічку своїми таїнствами, присмаком якоїсь дивної невимовної замрії та окутаної сизою димкою романтики.
Несподівані шерехи з-під кущів, – мабуть, наполоханий зайчик шугонув подалі від гріха; раптові окрики птаха, що десь там заховався в скоцюрбленому вузлуватому гіллі… Густе, настояне на травах, квітах, буйному листі прозоре запашне повітря…
А дзвінка ранкова тиша! І на її фоні наполегливий методичний стукіт дятла, що раз у раз відбивається луною десь із загадкової далечі…
Отак слухаєш її й уявляєш Мавкою з «Лісової пісні» Лесі Українки. Є в Марічки й улюблене дерево – бук. Чудове в будь-яку пору року. Навесні та влітку милує око пишним шовком зеленого листу, а восени рясніє яскравими соковитими відтінками жовтизни та багрянцю. А ще його густа крона, куди важко пробитися сонячним променям, служить надійним сховком для пташні.
Є й улюблені квіти – волошки. Сказати б, універсальні, бо й красиві, й корисні, містять у собі мікроелементи, необхідні для лікування кількох недуг. У народі їх ще називають васильками. Символ простоти й ніжності. І краси! Волошки – у вінку, в орнаменті вишивки, в піснях, легендах, повір’ях.
Поезія й романтика Марічки – від батька. Саме він, Мирослав Пилипів, досвідчений, з чималим стажем лісівник часто брав свою четверту з п’ятьох доньок, із собою на роботу, або у вихідні до лісу поласувати суничками, послухати пташок…
В дев’ятому класі вона вже остаточно впевнилася, що пов’яже свою долю з лісом. Широка зацікавленість ним в останніх класах школи та підготовчі курси допомогли їй легко вступити до Лісотехнічного університету у Львові. А вже після четвертого курсу пішла працювати на пів ставки інженером у лісову інспекцію при обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Теорія ідеальним чином накладалася на практику. Інспекторка і водночас студентка Марія Пилипів у лісництвах оглядала ділянки під рубки, стан лісових культур, пильнувала, чи нема там де самовільних вирубувань дерев.
Після закінчення університету в 2010 році її вже непогано знали в обласному управлінні, тож запросили на роботу до ДП «Львівський лісгосп» на посаду інженера лісових культур.
Сіянці, саджанці, розсадники, залісення, сприяння природному відновленню лісу – ось термінологія та фронт робіт, які супроводжували Марію Пилипів упродовж восьми років на цій посаді.
Донедавна вона працювала на посаді інженера з охорони праці в ДП «Бібрський лісгосп». На плечах – відповідальність за безпеку всіх виробничих ланок на підприємстві, починаючи із затвердження технологічної карти розробки ділянки. Безпечне звалювання, трелювання, відвантаження на верхній та нижній склади деревини мають відбуватися чітко за інструкціями. Посадові обов’язки вимагають контролювати процеси безпосередньо. Чи екіпіровані лісоруби, як мовиться, з голови до п’ят – каски, спецодяг, чоботи. Чи заправляють бензопили в безпечному місці, чи користуються справними інструментами.
Одне слово, посада в кабінеті посидіти дозволяє не надто. Хіба в той час, коли наприкінці місяця треба готувати звітні дані для обласного управління. А так – гайда в котресь із семи лісництв, часто в компанії головного інженера, голови профкому чи головного лісничого. Аби там люд працював, маючи всі індивідуальні засоби безпеки, аби в лісосіці були правильно виставлені попереджувальні знаки. А ще ж треба й до ФОПів навідатися. В лісгоспі заготовляють деревину власними силами на 70 відсотків. Решта – наймані приватники. За їх безпеку Марія Пилипів відповідальності не несе, але контроль здійснює. Інакше в разі, не дай, Боже, якихось непередбачених ситуацій можуть постраждати і люди, і ліс, і підприємство.
Марія Пилипів – працівниця енергійна й відповідальна. Директор Львівського лісгоспу Юрій Синявський донині шкодував за нею, підтримував гарні стосунки.
А недавно й про «оказію» приємну заговорив. Лісгоспи тепер укрупнюють, і Бібрський об’єднали з Львівським. Виходить, Марічка повертається у попереднє підприємство, до нас.
При згадці цієї «оказії» на її обличчі з’являється безтурботна посмішка.
Хто, як не тато, Мирослав Пилипів з його 44-річним лісівничим досвідом, може найкраще поділитися тонкощами лісової галузі з найближчою людиною – донькою Марією
А тут ще й керівник «Надлісництва Бібрка» Володимир Борщ весело звіддаля привітався, піднявши бадьоро догори правицю.
Чоловік доброзичливий і життєрадісний, похвалила керівника. Та унікальний не лише тим. Двадцять літ у галузі. Працював на багатьох лісових «щаблях», майстром лісу, помічником лісничого, лісничим. З 2013 року очолює підприємство.
Від Володимира Борща багато чого можна навчитися, і не в останню чергу – виконавської дисципліни та пунктуальності. Робочий день у лісгоспі починається з восьмої години й він на місці завше завчасно.
Якось, нещодавно, виникла у підрозділі виробнича необхідність, вивільнилась посада інженера з лісозаготівель. Довго не прийшлося керівництву підприємства шукати фахівця. Марія погодилась.
Здається, перебалакали про все.
І про те, що вона лісівник у четвертому поколінні – прадід Михайло мав стосунок до деревини, дід Іван працював головним лісничим, батько в галузі вже 42 роки.
І про її любов до вишивки – ікони, татова сорочка, улюблена сукня, все вишите її руками, бісером.
І про любов до мандрів. Львівщина, Закарпаття, Івано-Франківщина, Верховина, Ворохта, Дземброня.
У селі Дземброні бувала не раз. Там із однойменної гори відкриваються неймовірні краєвиди – на Чорногору, далі на Говерлу. А ще там бувала авторка «Лісової пісні», яка так колоритно освітила проблему краси й користі. Протиріччя між цими двома поняттями, звісно, існують. Та треба шукати й гармонію між ними, чи, бодай, примирення.
Шукає й Марія Пилипів. Адже полюбила ліс за його романтичні обриси, за втаємничену гущавину з її кучерявими верховіттями. Та ось парадокс, ця любов вивела дівчину на стежку, хоч і лісову, та, ніде правди діти, більш прагматичну, ту, де спів пташок часто глушить гул бензопил уперемішку з гулом лісовозних моторів, де виробничі клопоти не дають достатньо часу помилуватися небесними узорами чи золотими чарами осіннього лісу. Де й на улюблене дерево, вже згадуваний бук, треба дивитися більше з прагматичної точки зору, в тому розумінні, що воно найкраще відновлюється природним способом, а це вкрай важливо для її «Надлісництва Бібрка», бо тут букові масиви займають половину всіх площ.
Ліс – це й не тільки промисел, економіка, а й екологія.
Отак у пошуках гармонії й примирення між задоволенням потреб народного господарства в деревині та рекреаційним значенням лісів, – вони ж захищають ґрунти, виконують водоохоронні, санітарно-гігієнічні та естетичні функції, – живе й працює Марія Пилипів, інженер із лісозаготівель ДП «Львівський лісгосп».
“Лісовий і мисливський журнал”
