Львівщина — найбільш лісиста область в Україні. Третина її території — це букові, соснові, ялинові, грабові зелені масиви... Загалом у державі цей показник удвічі нижчий. Звідси й відповідальність, яка лежить на працівниках лісової галузі області, особливо у нинішніх непростих умовах.
ПЕРШИЙ заступник начальника обласного управління лісового та мисливського господарства Ярослав Целень, який подолав чи не всі фахові щаблі, дивиться в корінь проблеми. Економіку галузі, вважає, підточує ціновий шашіль: вартість пального, запчастин останнім часом зросла втричі, а деревини... Аж ніяк не відповідно. Тому доводиться вдаватися до оптимізації.
Але нема злого, щоб на добре не вийшло. З 16 лісопереробних цехів залишили сім, зате подбали про належне оснащення, оплату праці... Сучасні технологічні лінії з переробки хвойних з’явились у Радехівському, Бродівському лісгоспах. У Золочівському налагоджують переробку бука... Вдався експеримент і у Стрийському лісгоспі, де в штаті 38 чоловік, але завдяки методу підряду за рік заготовляють до 70 тисяч кубічних метрів деревини. Найбільше — 100 тисяч — видає на-гора Славський, але там 330 працівників! Очевидно, що досвід стриян на чолі з головним лісничим Олегом Левчуком та інженером лісових культур Лілією Боярчук слід поширювати... Приваблює тут і найвища в Україні зарплатня — 11858 грн. Це середня...
За хвойні колоди імпортери платять на 200-300 гривень більше, ніж на внутрішньому ринку.
— Це безпосередньо позначається на показниках господарства, — упевнений головний економіст управління Богдан Кисіль, — адже третина експортованої продукції дає понад 60 відсотків надходжень до скарбниці.
Отже, комерція витісняє патріотизм на другий план.
Хоча лісівники метикують над тим, аби себе значною мірою реабілітувати в очах вітчизняного переробника. Йдеться про торги, на яких продається деревина. Зараз панівне становище тут займають великі покупці. В області таких нема, натомість місцевий малий і середній бізнес потерпає. Тож вирішують, щоб торги проводити у два етапи. Перший буде для підприємців з області, а вже другий — для решти.
Економічні негаразди привернули більше уваги до надзвичайно болючої проблеми — незаконних вирубок лісів. Нещодавно начальник ОУЛМГ Анатолій Дейнека звітував на колегії Львівської ОДА:
— Самовільних вирубок стало менше, з 4 414 у минулому році вони скоротилися до майже 1500 у 2015-му. Але однаково це дошкуляє лісівникам, які часто стають заручниками проблеми.
На фото Ігоря Табінського (зліва направо):
лісничий Борщовицького лісництва Михайло Нос, майстер лісу Ростислав Войтович, керівник відділу облуправління лісового господарства Володимир Студенний та перший заступник начальника управління Ярослав Целень.
Не намагайтеся розмовляти на цю тему з одним з найкращих лісорубів області, звалювальником ДП «Радехівське лісомисливське господарство» Володимиром Кухтою, переможцем численних всеукраїнських таміжнародних конкурсів. Він чудово усвідомлює відповідальність, яка лежить на людях його професії. Дерево росте десятками, часто й понад сотню років, а зіпсувати, знищити його можна за кілька хвилин... І тоді дорога ділова деревина стає звичайними дровами... Незаконних лісорубів не цікавить, що при спуску вони спаплюжать інші цінні породи... Це він щоразу хвилюється-переживає, аби не пошкодити 25-30-метровий стовбур та не наразити на небезпеку колег, аби не зашкодити мікрофлорі в найближчому радіусі, не завдати болю хвойним чи листяним сусідам зрізуваного стрункого богатиря.
Хоча з іншого боку... Володимир Кухта не належить до людей наївних. Він чудово розуміє, що у багатьох селах, особливо гірських, ліс є єдиним джерелом для виживання. Тож в умовах злиднів, безробіття дуже нелегко вести якусь профілактичну роботу серед місцевого населення.
Очевидно, самовільні вирубки живучі ще й тому, що є попит на сировину, є збут. І тут вигулькують на світ підпільні пилорами.
— Лісівники не проти пилорам, бо це робочі місця, податки, — каже заступник начальника управління Юрій Гром’як. — Але ж 90 відсотків із них працюють у тіні.
І це болить, особливо тим людям, які живуть проблемами галузі, думають над тим, як її модернізувати. Їх чимало, бо львівський колектив формувався поступово й методично, зрештою, так, як плекається ліс, формується крона велета... Володимир Студенний, Валерій Арманаш, Василь Репех, Роман Музика, Юрій Дідич, Володимир Бурмас. Згадали лише кілька спеціалістів з величезної когорти небайдужих і сумлінних фахівців...
З їхньою та багатьох інших колег допомогою втілювалася в життя не одна ініціатива. Саме львів’яни виступили піонерами будівництва мережі лісових доріг. Бо ж дорога — це вигідне транспортування деревини, відмова від спуску водою.
Запросили австрійську фірму для запозичення досвіду, але вже через рік, навчившись, взялися до роботи власними силами, бо ж так набагато дешевше. За рік пересічно вимощують 90-100 км шляхів. За дев’ять місяців нинішнього вже здано в експлуатацію 75 км, а загалом відтоді їх з’явилося 500 км.
На Львівщині вивели гусеничний транспорт із лісу. Закупили кількадесят гідроагрегатів, відмовившись від небезпечного ручного вантаження деревини. Гордяться тут і тим, що придбали надзвичайно корисну білоруську машину, яка вивозить з важкодоступних місць кругляк — 15 кубів за одним махом — форвардер «Альмадор».
Недарма саме у Львівській області буквально кілька тижнів тому було вирішено провести міжнародний семінар на тему найкращих практик створення мережі лісових доріг, в якому взяли участь фахівці Європи та США.
...Твердять, що ліс, як і гроші, любить тишу. Буреломи-вітровали його підкошують. Не любить пуща і суєти. Тому й лісова галузь за своєю природою консервативна. Лісничому, якому довірено 3-4 тисячі гектарів «зелених легенів», потрібно добрий рік, аби вивчити своє дітище, виробити правильну стратегію господарської діяльності. Плинність кадрів у такому випадку згубна.
Тут і рішення приймаються фундаментальні, бо помилку через рік не виправиш, вона може вилізти боком через десятиліття. Це чудово розуміють ветерани лісової галузі, яких в управлінні називають легендами, — Михайло Сірий у Бродах та Ярослав Максим у Буську, які поступились високими посадами своїм вихованцям і далі працюють з ними пліч-о-пліч, передаючи величезний досвід іншим.
Недарма й династії лісничі в галузі поширені. Якщо діти з юних літ чують удома про ліс, його болі, проблеми, часто ходять туди із батьками, то вже вигідно відрізняються від тих, які виросли на асфальті й не розрізнять, граб перед ними чи бук.
Ліс — велике багатство, на яке зазіхає не одна пара захланних очей. Звідси — інтриги, нашіптування, підозри... Не оминали вони і Львівщини. Кожна влада тасувала обласне керівництво на свій копил. З нинішнього начальника Анатолія Дейнеки кепкують: мовляв, у нього — третя «ходка». Він, справді, вже втретє обіймає посаду керівника управління. Підлеглі твердять — фахівець, авторитет. Звідси — керованість, стабільність. В нинішніх непростих умовах це немало.
Ілько КОЛОДІЙ.
Львівська область.
Газета від 18 вересня 2015 року
№ 102 (19297)
