Чудова та прекрасна карпатська земля. Хто хоч раз побував у цих чудових місцях, вдихнув на повні груди чисте прозоре повітря, відчув запах грибів, чебрецю, той ніколи не забуде цієї казкової краси. Одне з таких місць – це є гора Пікуй – найвища вершина Львівських Карпат (1408 м), знаходиться вона на межі Львівської та Закарпатської областей. Ця вершина Карпатського водороздільного хребта розділяє басейни річок Тиса та Дністер. Схили гори вкриті буковим і ялицевим лісом, а вершина та хребет – трав’яними луками, які в нас називають «полонина». Завдяки значній відносній висоті для вершини Пікуя характерна наявність субальпійського поясу рослинності, верхня межа лісу тут проходить на висоті 1200-1250 м н.р.м. Це дозволяє людям на короткому відрізку маршруту познайомитися з ландшафтами та 
своєрідною флорою (на полонині зростають рідкісні види рослин: цибуля ведмежа, лунарія оживаюча, білоцвіт весняний, шафран Гейфеля). Краєвиди з г. Пікуй своєю протяжністю перевищують бачення з будь-якої іншої вершини Львівської області. Саме з метою збереження унікального гірського ландшафту з цінними видами субальпійської рослинності, а також усього комплексу рослинного і тваринного світу в листопаді 1984 року Постановою Кабінету Міністрів УРСР №434 «Про доповнення переліку державних заказників Української РСР» було створено ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Пікуй», що входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій і об’єктів, що перебувають під особливою охороною. Основними завданнями заказника є: збереження цінного природного гірського ландшафту на північно-східному схилі хребта з вершиною гори Пікуй; охорона корінних букових лісів по природній границі ареалу; збереження видів рослин та тварин, занесених до Червоної Книги України. Букові деревостани і буково-смерекові насадження мають неоціниме водорегулююче і грунто-захисне значення.
Мало хто знає, що в 1936 році на вершині гори місцевими жителями було встановлено обеліск на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика, в знак подяки за розвиток Підкарпатської Русі. Нині він мало схожий на архітектурну пам’ятку, бо залишені на пам'ять надписи численних туристів в хронологічному порядку повідомляють, хто був, якого року і з якого міста.
Гори не закінчуються ніколи. Вони приходять до мене у сни голубими вершинами, синіми далями, безкраїми полонинами із запахом свіжоскошеного сіна та духмяного чебрецю, промовляючи: «Гори, гори – мої комори; буки, ялиці – мої світлиці!». Неначе хочуть повернути у своє лоно уродженців цього краю. Нині доводиться лише з ностальгією розгадувати цю хитромудру головоломку такого шаленого потягу вирватись у гори. Чи то за щастям, чи то за тим, що генетично закладено в нас самих ще до народження? І хай Бог помагає у цих пошуках!
Іван Мацько,
лісничий Либохорівського
лісництва ДП "Боринський лісгосп"
Районна газета «Бойківщина».
Випуск №33, 2013 р., с.9.
Фото: ДП "Боринське лісове господарство"
