Незаконні вирубки, контрабанда лісу-кругляку за кордон, «лисі» вершини Карпат… Ці теми на сторінках преси традиційно викликають хвилю читацького збурення, пише Ресурс. «Доки це все триватиме?», – запитує обурений читач. І навіть не здогадується, що у погоні за сенсаційними смаженими фактами і рейтинговою «зрадою», журналісти часто залишають за кадром здобутки працівників лісу. А саме – відновлення лісових масивів, зменшення вирубок, боротьбу із браконьєрами, тощо…
Про «зради» і перемоги говоримо із начальником Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства – Анатолієм Дейнекою.
Анатолій Дейнека, керівник Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства
– Анатолію Михайловичу, незабаром виповнюється три роки з часу запровадження мораторію на вивіз лісу-кругляку. Чи можете підсумувати перші результати його дії? Як відбилася ця заборона на лісовому господарстві регіону?
– Як і в багатьох сферах нашого життя, тут є дві сторони медалі. З одного боку мета цього мораторію – залишати деревину для переробки в Україні – абсолютно правильна і обґрунтована. Але спосіб її реалізації обраний такий, який суперечить міжнародним зобов’язанням України. І тому ми сьогодні маємо претензії від Євросоюзу. Вони кажуть: «Шановні, ви уклали угоду про асоціацію і зону вільної торгівлі, і тут же запровадили обмеження. То як вас зрозуміти?». Очевидно, що цей спосіб є неприйнятним для ринкової економіки. Ми свого часу, коли було обговорення цього питання, пропонували, щоб його регулював спеціальний закон про ринок деревини. Там би можна було чітко розставити всі акценти, врегулювати першочерговий доступ до ресурсів і до сировини – місцевого, вітчизняного переробника. А на зовнішній ринок віддавати лише ту деревину, яка не продалася в Україні. Втім, на той час ухвалення закону супроводжувалося сумішшю благих намірів і популізму – «давайте заборонимо!». А тепер ми повертаємося до того, що рано чи пізно нам доведеться це питання знову врегульовувати законодавчо.
Але несправедливим би було не сказати про економічні вигоди. Протягом цих трьох років інвестиції в переробку деревини, зокрема у Львівській області, постійно зростають – і це факт. Лісовий сектор області динамічно розвивається. І тут держава, сказавши «А», забула зробити наступний крок. Бо обмеження експорту треба було супроводжувати економічними стимулами. Адже економіка не розбудовується заборонами. А стимулами могли би бути, наприклад, дешеві кредити, безмитне ввезення обладнання, яке не виробляється в Україні, програми підтримки товаровиробника. І це би однозначно дало позитивні результати. Хоча, якщо говорити про Львівщину, то останні роки – це час динамічного розвитку підприємств лісового сектору. Станом на сьогодні кожний четвертий долар, який отримує економіка Львівщини, це виручка від експорту підприємств лісового сектору. Починаючи від пиломатеріалів, і завершуючи кінцевою продукцією.
– А на захист лісів від знищення цей мораторій вплинув?
– Стереотипне твердження про те, що мораторій на експорт деревини зупиняє незаконні рубки і має позитивний екологічний вплив – є абсолютно помилковим. Цей закон до екологічних обмежень щодо вирубок лісу не має жодного відношення – відповідально про це стверджую. Він лише регулює ринок деревини. Тобто купівлю і продаж лісопродукції.
– Взагалі, лісогосподарська галузь оповита цілим шлейфом гучних стереотипів…
Звісно, в очах пересічного громадянина – будь-яка рубка лісу є апріорі незаконною. Це усталена громадська думка, стереотип. Натомість власне незаконно зрубаними у державних лісах Львівщини в 2017 році було 2433 кубометрів деревини. Порівняно із попереднім роком – на третину менше. А от у повній відповідності до закону – ми вирубали 914 тисяч кубометрів. У порівнянні із цим обсяги незаконних порубок – невеликі.
– Але ж не можна стверджувати, що їх немає… За даними Світового банку в Україні минулого року купили деревини на мільйон кубометрів менше, ніж продали пиломатеріалів. Звідкись же узявся цей мільйон?
– Звісно, стверджувати що незаконних рубок немає – було б надто самовпевнено. Але давайте подивимося на прикладі Львівщини. Статистику про вирубку я уже навів, а зараз наведу ще трошки цифр. У віданні державних лісогосподарських підприємств, які входять в сферу підпорядкування Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства – перебувають лише дві третини лісів регіону. 22% лісів області перебувають у підпорядкуванні Львівського обласного комунального лісогосподарського підприємства “Галсільліс”. Це підприємство Львівської обласної ради. Третім великим лісокористувачем в області є Міністерство оборони України. Окрім того, ліси є у віданні Національного лісотехнічного університету та Міністерства транспорту України. Врешті, близько 28 тисяч гектарів лісу перебуває в землях запасу місцевих рад. І саме оці ліси, а точніше було би сказати – лісові землі, –є абсолютно знищеними. Ніхто за ними не дивиться, не доглядає. Якщо говорити про таку значну відомчу розпорошеність, то це не сприяє реалізації єдиної державної політики в галузі лісового господарства. Тому що, на превеликий жаль, багато користувачів, зокрема – ті ж місцеві ради, не ставлять собі в пріоритет якісне ведення лісового господарства. І тому в майбутньому державі слід працювати над творенням єдиної національної лісової політики. Щоб підходи до ведення лісового господарства були універсальними для всіх користувачів лісу. Це, на мою думку, є однією із основоположних засад при реформуванні лісового господарства.
фото iPress.ua
– Державні ліси захищені краще?
– У нас є цілий комплекс заходів, спрямованих на захист лісу. В першу чергу – це робота лісової охорони, патрулювання лісових масивів і проведення рейдової роботи. Другий суттєвий момент – це співпраця із правоохоронними органами, бо без них ми не зможемо нічого вдіяти. І ще дуже суттєвим засобом захисту в нас на Львівщині є стовідсотковий електронний облік деревини. Його запроваджено у всіх державних лісгоспах. Кожна колода ділової деревини і кожна транспортна партія дров’яної деревини – маркується відповідним чином. Ставиться бирка, номер якої заноситься в єдину державну систему електронного обліку. І зараз, якщо ми бачимо на трасі автомобіль, який перевозить деревину без таких чипів – то вже є привід, щоб засумніватися в законності походження цієї деревини.
Також ми впровадили у області механізми громадського контролю у лісовому господарстві. Вся інформація про нашу діяльність є в інтернеті – на сторінці обласного управління лісового господарства і на сторінках державних лісгоспів. Більше того, про всі рубки, які ми плануємо – ми окремо повідомляємо органи місцевого самоврядування. Проводимо із громадами відповідні обговорення наших планів. Ми, до речі, запровадили такий формат першими в Україні. І ці діалоги на початках були дуже непростими. Адже громадськість апріорі сприймає в штики будь-які рубки. Але коли ми розповідаємо людям на основі чого буде відбуватися вирубка, на підставі яких документів, і, найголовніше, що буде мати з того громада, люди починають ставитися до цього зовсім по-іншому. Також в інтернеті виставляємо плани проведення відводів. Тобто ми максимально відкриті.
Молодий ліс
– Анатолію Михайловичу, нині у парламенті розглядають законопроект 5495, яким, зокрема, пропонується обмежити внутрішнє споживання лісу і посилити відповідальність за його незаконну вирубку. Чи ці новели допоможуть галузі?
– Встановлення обмежень у обсязі лісозаготівель – необґрунтоване у своїй суті. Очевидно, що цю норму писали ті, хто не знає, як власне визначаються обсяги заготівель деревини. А вони визначаються шляхом проведення лісовпорядних робіт і розрахунку обсягів лісокористування на території того чи іншого підприємства. Кожні десять років Укрдержліспроект проводить лісовпорядкування для кожного лісогосподарського підприємства. Таким чином визначається, скільки лісу можна зрубати згідно принципів рівномірного, постійного і невиснажливого лісокористування. Кожен проект організації розвитку лісового господарства, який складається Укрдержліспроектом – проходить екологічну експертизу, проходить узгодження у Мінприроди. І лісгосп просто не може зрубати більше, ніж визначено цим документом. Тому норма про обмеження користування лісом – вона сама по собі не має змісту. Обсяги лісокористування повинні визначатися і визначаються матеріалами лісовпорядкування.
Додаткове джерело надходження ресурсів деревини – це рубки, пов’язані із веденням лісового господарства. Тому що частина деревини заготовлюється в процесі проріджень, прохідних рубок, санітарних рубок. Як, до прикладу, ми можемо встановити обмеження лісокористування, коли ми маємо в Україні 350 тисяч гектарів всихаючих соснових лісів? Як? Що, ми не будемо їх рубати і будемо спостерігати, як ця деревина пропадає? Однозначно, з господарської точки зору це неправильно.
А от щодо посилення відповідальності, передбаченої цим законопроектом, то так, я погоджуюся абсолютно з тим, що покарання слід посилювати. І відповідальність мають нести не тільки ті, хто незаконно зрубав деревину, а й ті, хто її споживає, зберігає, переміщує.
– Чого ще чекаєте від законодавців?
– Від законодавців ми хотіли би не популістського, а зваженого підходу до вирішення проблемних питань в галузі лісового господарства. 9 лютого у Львові, на базі Національного лісотехнічного університету відбулося виїзне засідання парламентського комітету з питань аграрної політики. І там якраз був обговорений цілий комплекс питань, що стосувалися лісового господарства – і щодо стратегії реформування галузі, і щодо законодавчих пробілів, які нині стримують її розвиток. За результатами засідання уже підготовлено шість проектів законів. Вони стосуються і власне питань фінансування лісової галузі, і питань охорони лісів від незаконних рубок, і питань регулювання обсягів лісозаготівель. Тому що дуже часто законодавці, на жаль, збиваються у популістську риторику, особливо перед черговими виборами, і ухвалюють такі речі, які не те що не допомагають, а навпаки – шкодять лісовому господарству.
Є також багато питань з нормативної бази нижчого рівня – це різноманітні інструкції, правила, які також на сьогоднішній день зв’язують руки лісівникам. Це стосується в першу чергу реакції на всихання лісів, на боротьбу із шкідниками. Справа в тім, що обмеження, які запроваджені новими санітарним правилами, по руках і ногах зв’язують лісівників у ефективній протидії масовому всиханню лісів. Коли ми говоримо про Карпати, і черговий раз зауважуємо, що гори лисіють – то це в першу чергу наслідок масового всихання смерекових лісів, а не діяльності якихось незаконних лісорубів. Принаймні на Львівській частині Карпат – це точно, я про це можу абсолютно відповідально стверджувати.
Поїдьте, наприклад, на гору Маківка. Проїдетеся до Меморіалу Українським січовим стрільцям, вшануєте їхню пам’ять, а заодно – подивитеся, як виглядає ліс на Маківці. Ця гора є заповідним урочищем. І будь-які господарські заходи на цій території заборонені. Відтак на горі Маківка ви побачите не один, а два цвинтаря – цвинтар українських героїв і навколо нього – смерековий цвинтар. Це промовистий приклад недолугої екологічної політики, яка сповідується, зокрема, щодо лісового господарства. У 2000 році наші лісівники зробили там санітарну рубку – тому що сухі смереки загрожували падінням на хрести на могилах січовиків. Ми їх зрубали – і громадськість підняла страшний скандал, що мовляв лісівники посягнули на святе. Саме після цього випадку будь-які лісогосподарські роботи там заборонили. І сьогодні, через 18 років після тієї рубки, на прочищеному місці піднявся прекрасний молодий здоровий ліс. А там, де рубки не було – суцільний сухостій.
Тому запитання: чи ми маємо тимчасово частково лисі Карпати, де треба провести роботи з лісовідновлення – тобто зрубати сухостій і відновити біологічно стійкий високопродуктивний ліс, чи ми будемо мати сухі Карпати на невизначено довгий час? Я вважаю, що добрий господар не може собі дозволити, щоб пропадав цінний ресурс.
