"Ось тут у нас 2 роки тому були висаджені дворічні саджанці", - лісничий Орівського лісництва ДП "Сколівське лісове господарство" Богдан Кушнір вказує на галявину, заплетену ожиною, зарослу травою, березами та ліщиною. Жодних буків, ялиць, явора чи смереки тут не видно, тож на молодий ліс ця галявина не схожа нічим. Пан Богдан нахиляється і показує серед опалого листя 20-сантиметровий паросток - чотирирічну ялицю.
"Ось бачите, ця за рік виросла аж на 5 сантиметрів, а ось та - не виросла взагалі", - показує на паросток, що поруч. І тут я врешті починаю помічати невеличкі саджанці, розсаджені приблизно на відстані метра один від одного. "Річ у тім, що ялиця у висоту перших 5 років не росте, а розростається лише вшир. А от береза за один рік може вирости на півтора метра. Тому такі дерева, як: осика, береза, верба козяча називають піонерами лісу. З такою конкуренцією ялиця чи бук, що ростуть значно повільніше, матимуть мало шансів, тож їм потрібно допомагати - молоді насадження ми регулярно доглядаємо: перше десятиліття "освітлення" треба проводити кожні 2-5 років, наступні 20 років їх треба прочищати кожні 3-5 років, і що старший ліс - то рідше", - пояснює лісничий.
"Ось бачите, цей бук за рік виріс на 20 сантиметрів, а той, що поруч - майже не "зрушився". Це тому, що він потрапив у тінь від берези. І якщо ялиця в тіні хоч і не ростиме, але й не загине - то бук, коли його верхів'я опиняється в тіні, - засихає. Це дерево любить, коли тінь збоку, а верхів'я на сонці - тоді його стовбур формується рівним. Наступного року цю ділянку будемо прочищати", - каже лісничий, демонструючи на залитій сонцем галявині все нові саджанці, надійно сховані в хащах.
Північний дуб - у подарунок!
Далі ми їдемо в приміщення Орівського лісництва, що неподалік. Тут, у будинку, відразу відчутний різкий хвойний запах. Виявляється, так пахне насіння ялиці, яке тимчасово зберігають в одній із кімнат. "Ось, незабаром будемо сіяти", - показує на кілька заповнених насінням мішків Богдан Кушнір. Неподалік - уже підготовлена до посіву ділянка. Це постійний розсадник: внизу виклали щебінь, далі постелили солому та листя, тоді торф, змішаний із піском. "Тепер ми посіємо, а навесні будемо накривати розсадник плівкою. Адже ялиця найбільше боїться весняних заморозків", - пояснює він.
А от щоби подивитися, як виглядає розсадник, де вже проросли молоді дерева, мені доводиться попітніти, адже найближчий із них - на гірській галявині. Машиною туди не проїдеш, тож вирушаємо пішки. Спочатку йдемо землями "Галсіллісу". Тут, попри дорогу, вже присипану жовтим осіннім листям, помічаю зрубаний пеньок та кількаметровий відрізок розораної землі - слід від стовбура, що його, мабуть, тягнули звідси підводою. "Ліси "Галсіллісу" для нас - своєрідна буферна зона, адже вони розташовані ближче до села. Тож найчастіше незаконно рубають саме тут", - визнає лісничий. Що ж до незаконного вирубування, то, за його словами, таке в Орівському лісництві трапляється не часто. "Буває, що хтось із місцевих піде зі сокирою і зрубає поодиноке дерево. Але такого, щоб рубали масово, за час моєї роботи не було жодного разу. Загалом, ми з місцевими людьми намагаємося співпрацювати і бути в хороших стосунках. Якщо хтось потребує - виписуємо їм деревину. Люди цінують таке ставлення. Скажімо, коли трапляється пожежа в лісі - відразу повідомляють нас, і самі допомагають гасити", - розповідає Богдан Кушнір.
"Суто психологічно людям важко пояснити, що ця смерічка чи той бук, що виріс 150 метрів від її хати, їй не належить. Чимало незаконних вирубок було у час тотальної біди - це 1993 - 1997 роки. Людей тоді було важко стримати. А от тепер незаконне вирубування - це швидше виняток, а не якась система: цьогоріч ми заготовили близько 80 тисяч кубометрів деревини, а самовільно зрубано близько 50 кубометрів (приблизно 0, 06%. - Авт.)", - каже директор ДП "Сколівське лісове господарство" Остап Бойко.
Втім, чимало спеціалістів у таку "світлу" статистику не вірять. Кажуть, насправді незаконно вирубують значно більше, однак лісова охорона показує далеко не все: "На жаль, досить поширеними є нелегальні вирубування за участі лісової охорони. Їх не фіксують, а навпаки, ретельно маскують. На мою думку, треба без жалю карати за такі злочини", - пояснює Михайло Попков, один із лісоводів, залучених до виконання фінансованої Євросоюзом програми "Удосконалення систем правозастосування та управління в лісовому секторі країн східного напряму європейської політики добросусідства та Росії" (ENP-FLEG) і додає: "З іншого боку, у нас є практика покарання працівників лісової охорони за незаконне вирубування, скоєні невстановленими особами. На мою думку, перекладати матеріальну відповідальність за чужі злочини на лісоохорону - це неправильно: при восьмигодинному робочому дні, великій площі, що під охороною, та всім відомому графіку роботи, лісоохорона часто просто не в стані запобігти всім порушенням й оперативно їх виявляти. Окрема тема - робота судів, що доволі часто звільняють винуватців від відповідальності, чим нівелюють виконану роботу та позбавляють лісову охорону стимулу".
Наступна наша зупинка - на галявині, де є тимчасовий розсадник - вже на території Орівського лісництва. Виглядає він як звичайнісінький, обгороджений дерев'яними латами, город. На ділянці видніється щось схоже на стерню. І лише коли підходимо ближче, стає зрозуміло, що "стерня" - то насправді густо засіяні однорічні саджанці клена-явора, що вже скинули на зиму листя. "Згідно з вимогами, розсадник мав би бути позначений інформаційною табличкою, - зізнається лісничий, - втім, ми не надто поспішаємо його позначати. Бо якщо люди не знатимуть, що тут ростуть саджанці - не буде спокуси вкрасти". Поруч із крихітними саджанцями клена-явора стоїть густо засаджений зелено-жовтий ряд 5-річних екземплярів північного дуба, приблизно півтора метра заввишки. "Не встигли вчасно використати саджанці. Якщо їх звідси не забрати - тимчасовий розсадник доведеться переносити. Ви напишіть, можливо, комусь із читачів вони будуть потрібні для озеленення - з радістю віддамо, ще й подякуємо".
У нетрях закону
"За ті сорок років, що я пропрацював лісничим, траплялось усяке. Іноді натрапляєш на браконьєрів в лісі. Їх кілька, а я один. Вони озброєні, а я не маю нічого", - розповідає начальник Орівського лісництва. Втім, каже, йому в роботі щастило, і все обходилось без серйозних конфліктів: "Нині працювати легше - принаймні є мобільні телефони: лісничий чи майстер лісу може зателефонувати, щоби приїхали хлопці з лісництва та допомогли", - говорить Богдан Кушнір. Втім, розповідати детальніше про такі випадки відмовляється, каже: "Не хочеться згадувати про погане".
Впіймати та покарати порушника у лісі в наших реаліях не так вже і просто - скаржаться охоронці лісу: "Хоча ми формально належимо до правоохоронних органів - повноважень маємо небагато. Ми не можемо затримувати людину, не можемо проводити допити, коли навіть є сліди з лісу на чиєсь подвір'я - ми не маємо права туди зайти. Ми можемо зупинити людину тільки в лісі. Тільки в тому разі, якщо людину спіймали "на гарячому", можемо скласти протокол про виявлене лісопорушення. Втім, навіть упіймана "на гарячому" людина може втікати, не говорити свого прізвища або ж називати неправдиве прізвище, чи грубіянити…", - нарікає Остап Бойко.
Втім, на думку Михайла Попкова, саме лишень розширення повноважень бажаного ефекту не дасть: "На працівників лісової охорони покладено виконання величезного обсягу організаційно-господарської роботи, у зв'язку з чим часу на охорону лісу від нелегального вирубування і на виявлення порушень у них залишається надто мало. Формально працівники лісової охорони належать до правоохоронних органів і начебто мають достатньо повноважень. Втім, чимало із цих повноважень декларативні, і на практиці використати їх не можна. Окрім того, охорона лісу має свою специфіку: дуже велика територія, що охороняється, зазвичай відсутні свідки, незахищеність сімей працівників лісової охорони, що змушені вступати в конфлікт із своїми земляками та сусідами. В більшості держав Європи охоронні функції лісників зводяться до виявлення крадіжок та інших злочинів, та написання заяв до поліції. На цьому для них справа завершена.
Щоправда, в деяких державних лісних компаніях країн Євросоюзу сформовані спеціальні лісові охоронні структури, працівники в яких спеціально навчені, прекрасно оснащені і мають права, близькі до прав поліції, і, що найголовніше, зайняті тільки охороною лісу від нелегальних рубок та браконьєрства. Мабуть, саме цим шляхом слід іти в Україні. В будь-якому разі треба вирішувати проблему комплексно і починати насамперед з перегляду законодавства. Зокрема, давно потрібно визнати ліс і дерева, що в ньому ростуть, повноцінним майном, зі всіма економічними та правовими наслідками цього", - каже консультант проекту ФЛЕГ.
У Сколівському лісництві кажуть: із правоохоронцями співпрацюють, втім, такої співпраці достатньо не завжди: "У правоохоронців і своєї роботи вистачає, тож не завжди вони можуть приділити достатньо уваги порушенням у лісовому господарстві", - каже Остап Бойко. Та й споряджені українські лісничі та майстри лісу, що виконують функції лісоохорони, зовсім не так, як за кордоном - адже там лісова охорона озброєна та їздить на джипах. У нас же боронити ліс доводиться з голими руками.
Програма ФЛЕГ підготувала спеціальне дослідження, яке широко обговорювали і самі лісівники, і громадськість і фахівці інших відомств. Результати обговорення показують, що для переходу лісової охорони на якісно новий рівень треба врегулювати повноваження державної лісової охорони щодо зберігання, носіння та застосування спеціальних засобів та зброї; запровадити для працівників лісової охорони, що виявили порушників, матеріальне стимулювання; узаконити можливість використання фото- та відеозйомки, де будуть зафіксовані порушення, як доказ у суді; нормативно закріпити обов'язок водіїв транспортних засобів зупинятися на вимогу лісової охорони тощо. Втім, найперше потрібно розділити функції: той, хто проводить господарську діяльність у лісі й живе з коштів, отриманих за зрубану деревину, НЕ МОЖЕ водночас виконувати роль представника правоохоронних органів, що охороняють ліс, адже закономірно, що за таких умов виникає конфлікт інтересів.
Гордість лісництва
Далі ми йдемо милуватися десятирічним лісом, де росте гордість нашого лісника - 1, 7 гектара 10-річної дугласії (в очах нефахівця - звичайна ялинка. - Авт.). "Це хвойне дерево для нас - екзотика. Росте воно доволі швидко, і виростає до велетенських розмірів", - каже лісничий. Втім, і ці приблизно триметрові лісові красуні надійно заховані у хащах берези та ліщини, що заввишки зрівнялись із дугласіями. За словами лісівника, вчасно освітлювати, прочищати та проріджувати ліс дуже важливо. Втім, усе має бути в міру: "Якщо дерево з боків затінене, то воно тягнеться догори, нижні гілки відмирають, і стовбур вирівнюється", - пояснює пан Богдан. Як приклад неідеальних умов наводить велетенські буки, що ростуть на узбіччі лісу: їхня розгалужена красива крона піде хіба що на дрова.
"Мій син теж хотів піти моїми слідами і працювати у лісництві. Втім, я його відрадив. Досить, що я мерзну та мокну в лісі. А син вивчився на лікаря", - розповідає Богдан Кушнір. На якусь хвилю він замовкає, а тоді відразу ж переходить на інші теми: розповідає про саджанці, про властивості тих чи інших порід дерев, про те, що сірники роблять тільки з осики, бо вона не дає диму, про лікувальні трави, що їх ми бачимо по дорозі, присмачуючи свої розповіді назвами цих видів на латині. "Серед лісників, як і в будь-якій іншій професії, є різні люди - є хабарники та злодії, а є чесні, віддані своїй справі працівники, що живуть проблемами лісу", - пригадую слова Михайла Попкова, коли прощаюся з 66-річним лісівником.
Наталя ГОРБАНЬ, "РАТУША" №46 (1559), 24-30.11.2011р.
