Напевно, не відкрию таємниці, якщо скажу, що екологічна ситуація – одна з головних турбот цілого людства, й Україна – не виняток. Але водночас, як часто трапляється зі справді важливими питаннями, екологічна ситуація доволі часто стає однією з головних тем для маніпуляції суспільною свідомістю.
І тепер трохи загальної інформації.
Екологія (від грец. oikos – будинок, житло, середовище і logos – вчення) – наука про відносини організмів між собою та з навколишнім середовищем. Термін «екологія» запропонував 1866 року німецький учений Геккель для означення науки про вплив на організми біотичних та абіотичних чинників (екологічних). Абіотичні чинники – це сукупність умов зовнішнього неорганічного середовища, які позначаються на організмі. Біотичні – це чинники органічного походження (тобто дія живих організмів – грибів, комах, тварин тощо), що визначають умови існування організмів. Окремо виділяють антропічні, або антропогенні, чинники, тобто діяльність людини, яка впливає на органічний світ.
Із середини XX століття вплив людини на природу (антропогенний вплив) набув глобального характеру. Йдеться про збільшення площ, зайнятих промисловими агломераціями та монокультурами, відходи промисловості, радіоактивні речовини, електромагнітні та інші випромінювання, отрутохімікати, забруднення океанів нафтою та інші наслідки науково-технічної революції («плата за цивілізацію»), розвиток енергетики, зокрема – ядерної, глобальні зміни клімату тощо. Це позначилося не лише на окремих регіонах, а і на всій біосфері.
Складено навіть перелік головних екопроблем в Україні, і це забруднення водних ресурсів, скорочення середньої тривалості життя, забруднення повітря, зменшення кількості одиниць тваринного і рослинного світу, проблема сміття і побутових відходів, незаконні забудови берегів водойм (озер, річок, морів) та наслідки чорнобильської катастрофи. (Чомусь не ввійшла до цього списку несанкціонована вирубка лісів, бо інколи навіть складається враження, що не говорить на цю украй важливу тему хіба що ледачий).
Звісно, всі вище названі питання мають бути під особливим контролем не тільки фахівців, а й громадськості. Все, здавалося, би правильно, якби не одне але… Доволі часто проблема штучно роздмухується, а це і є якраз те, що має назву «екопсихоз».
От про це, власне, і говоритиму з Володимиром Крамарцем – доцентом кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України. Основні наукові зацікавлення Володимира Олександровича – фітоценологія, стан міського середовища, формування деревних фітоценозів комплексних зелених зон міст; охорона та захист лісів та зелених насаджень населених пунктів від хвороб і потенційних шкідників; особливості формування та функціонування лісостанів в умовах заповідного режиму.
Прошу візаві навести конкретні приклади екопсихозу. Також, звичайно, висловити міркування, чи можна уникнути таких випадків?
«Цей термін дуже цікавий і добре відповідає суті того явища, – вважає Володимир Крамарець. – Екопсихоз спричинити може багато що. Людина переймається, приміром, через неякісні продукти харчування, недобрий стан довкілля, і їй це болить… Але часто під тим поняттям люди все ж таки розуміють очікування – що вони хочуть бачити, відчувати, розуміти. Одначе щось ми можемо змінити, а щось – не можемо…
Стосовно теми екопсихозу і лісу… Відкриймо Інтернет. Кожного дня з’являється інформація про вирубку та знищення лісу, підсилена ілюстраціями.
Наприклад, минулого року кілька ЗМІ і блогерів у соціальних мережах розповсюдили фото для ілюстрації «вирубки лісів у Закарпатті», і це, як виявилося, були знімки з румунських Карпат. А таких випадків – десятки.
Ліси рубали, рубають і будуть рубати, бо потрібні і папір, і сірники, і, даруйте, ті ж зубочистки, і на все це йде деревина. Інша справа, що вирубки потрібно проводити розумно й ощадно, щоби лишити ліс нащадкам.
Щодо екопсихозу, то тут велика частка емоційної складової. Можливо, на хвилі протесту хтось хоче вирішити свої питання… Зрештою, нема нічого ефективнішого в поширенні фейкових (неправдивих) новин, як напівправда – коли подається дещиця правди, рясно розбавлена брехнею. Десь навіть було таке дослідження, що оті фейкові повідомлення розходяться швидше і з дуже великою кількістю переглядів порівняно з правдивими. Також, напевно, відіграє роль і загальна пересічна думка, що все в нас – погано та безперспективно.
Здається, рік тому Львівське обласне управління лісового господарства організовувало поїздку у Славський лісгосп, в урочище Маківка – щоби показати місця, де всихають смереки, також щоби за участю працівників лісгоспів та науковців обговорити причини, а головне – наслідки такого явища, а ще – визначити, як дати собі з тим раду.
Мало би йтися про те, що питання це – не нове, бо обговорюється з 2005 року. Тоді ж почали вирубувати смереки, що всихають, і висаджувати нові дерева, однак це спричинило доволі різку критику лісівників та їх діяльності.
Запрошували до поїздки і висвітлення питання журналістів. Приїхали аж три чи чотири особи! Всього-на-всього. Потім мої колеги навіть сміялися з того. Бо, кажуть, якби йшлося, приміром, про незаконне вирубування лісів, тобто про ситуацію, де пахне скандалом, то, напевно б, зголосилося висвітлювати це питання не менше двадцяти п’яти представників мас-медіа. …
А щодо «експертів» з дражливих для багатьох питань… Для того щоби дати експертну оцінку якогось питання, навіть з твоєї, рідної, галузі (говорю про науковців), потрібно певний час, щоби його, це питання, вивчити. Навіть, повторюю, маючи добрий багаж знань. А в нас насправді береться до оцінки питань з якості води, з вирубок лісу, з повітря, орнітології тощо будь-хто. От і виходить, що пострибали по вершечках, і на тому все!
Один із останніх прикладів – дискусія стосовно створення вітрової електростанції на полонині Боржава, що на Закарпатті. Ініціатори будівництва мають висновок, здається, Мелітопольського університету (тобто не з Карпатського регіону, а з півдня України), а тамтешні експерти робили обґрунтування вітрових електростанцій на узбережжі Азовського моря (Сивашська та інші вітрові станцію). Так, вони обґрунтували півтора десятка вітрових електростанцій на березі Чорного та Азовського морів, але ж у Карпатах ніколи не працювали! То чи може бути це науковим доказом у вище згаданих обставинах? Бо Карпати, де міграція птахів та кажанів іде через гірські хребти, де треба врахувати специфіку розташування та напрямок гірських масивів, особливості їх схилів, – це вже зовсім інша картина. На цьому наголошував, зокрема, відомий орнітолог, працівник Природничого музею у Львові Андрій Бокотей, пояснюючи, як і чим вітряки заподіюватимуть шкоди птахам. Отже, саме кандидат біологічних наук Андрій Бокотей, котрий тривалий час вивчає птахів Карпат, у цьому питанні є фаховим експертом!
Щодо фаховості експертів і взагалі, чи є вони… Так. Є. Але кожен повинен займатися своєю справою. Я хочу розібратися у проблемі ушкодження чи всихання лісу. Але не візьмуся, наприклад, за питання орнітології, а сподіватимусь на експертну оцінку людини, котра на тому розуміється. Також не оцінюватиму стан, припустимо, гірської гідрології. Тому, повторюю, коли йде обговорення якоїсь теми, то потрібно залучати людей, котрі цю тему досконало знають. Інша справа, що доволі часто думка експертів не є популярною на загал. Вагомим тут стала діяльність різного роду «громадських активістів» та «екологів». Ті, хто гордо називає себе екологами, часто навіть не мають фахової освіти.
Нам потрібно взяти до уваги досвід польських колег-лісівників, які дуже багато уваги приділяють співпраці з громадськістю. У польських Бещадах (на території регіональної дирекції лісів у Катовіцах) теж було масове всихання смереки, як і у нас. У них ці процеси почалися дещо швидше. Там також були широкомасштабні вирубки на значних площах. Й у них «фізики-лірики» були проти, але лісівники спромоглися фахово пояснити загалу, що відбувається заміна насаджень, які були створені за часів Австрії з метою швидкого отримання лісопродукції, і тепер настав той час, коли їх, всохлі, потрібно забирати, щоб хоч якось використати деревину та створити нові насадження. Польські лісничі розповідали нам, що практично кожного дня возили до лісу екскурсії. Залучали до роботи священиків, сільських лікарів, вчителів, представників мас-медіа. Показували, розказували, пояснювали – що, як і для чого вони роблять.
Згадувався на одній із конференцій в Польщі й такий випадок… В тих околицях є резиденція президента Польщі. В той момент, коли відбувалися ті масові рубки смереки, для знищення короїдів з дерев знімали кору і спалювали разом із личинками і жуками. Відповідно, довкола все було в димах, як у тумані. Президент, побувши два дні на своїй дачі, розвернувся і поїхав, бо дихати не було чим. А от цікаво, що в нас би було за такої ситуації? Вже б точно всі причетні (прямо й опосередковано) були звільнені з посад! А там президентові пояснили ситуацію, яку він адекватно сприйняв.
Я зараз говорю про те, що у Польщі є довіра до фахівців. Ясно, що та довіра не виникла за один день.
В нас тепер також щось приблизно таке починає робитися. Створюються центри екологічної роботи при обласних управляннях лісового господарства та лісгоспах. Зросла увага до роботи з учнями – організовуються шкільні лісництва, проводяться екскурсії, різноманітні конкурси. Молодь залучається до акцій зі створення нових лісів. Мабуть, замало ще робиться. Крім того, потрібно враховувати й чинник часу, який, на жаль, був втрачений.
І в нас є дуже позитивний досвід, який, на жаль, не отримав належної інформаційної підтримки. Можна, до прикладу, в цьому контексті говорити про медіа-ліс, створений у Рава-Руському лісгоспі понад 10 років тому. За участю журналістів, священиків, громадських активістів України і Польщі тоді були висаджені молоді дерева на зрубі. За цей час ліс добре виріс. То чому б тепер не привезти сюди тих самих людей, котрі брали участь у його висадженні, не показати, не порівняти з тим, як воно виглядало 10 років тому? Потрібно пояснювати, коментувати, показувати…
Можливо, відіграє певну роль і недовіра до самих фахівців-лісівників. Але й лісівники повинні свої інтереси обстоювати. Потрібно вислуховувати й обговорювати аргументи з двох боків із залученням фахівців. Бо якщо така думка побутує, її потрібно або спростовувати, або доводити на прикладах.
Варто, напевно, згадати й вислів, який приписують Черчиллю: «Поки правда черевики взує, брехня півсвіту обійде».
І ще одне отаке важливе питання. Треба завжди починати із себе. Візьмемо, до прикладу, використання целофанових пакетів. Ви подивіться довкола: всюди ті пакети – і в містах, і в селах, і в лісах у тім числі. Чому не думаємо про це? Чому не можна брати зі собою якщо не екосумку (полотняну сумку), то принаймні звичайну авоську (плетену із натуральних або штучних ниток)?
Так само наведу приклад із Швеції, де пальним для автобусів є, як шведи говорять, …бананові шкурки. Бо там всі органічні відходи з кухні скидаються в окремі пакети, вміст яких потім переробляють на біогаз, яким заправляють автобуси. Капіталісти ж дарма гроші витрачати не будуть! Чому ж вони це роблять? Значить, це вигідно!
У цивілізованих країнах сортують сміття. І ніхто навіть не уявляє собі, що щось може бути інакше. Бо привчені всі змалечку. Їх, до речі, до цього і заохочують, і карають, якщо хтось щось робить не так!
На підсумок хочу сказати, що мені дуже образливо, коли несправедливо критикують працівників лісового господарства. Вони працюють не в ідеальних умовах. І не потрібно «вішати» на них чужих гріхів. Наприклад, була у ЗМІ інформація про те, що шведська меблева компанія має відношення до вирубки лісів у Карпатах. А фото, що ними проілюстрували текст, взяті з мережі – це найбільший у світі склад деревини, заготовленої у Швеції після урагану Gudrun, який був у 2005 році. Тоді було заготовлено 75 мільйонів кубічних метрів деревини, яку зберігали сім чи вісім років мокрим способом (поливаючи водою з гідрантів, щоби не втратила технічних властивостей) на військовому аеродромі, який не використовувався. П’ять рядів штабелів деревини висотою 13 метрів в довжину займали 2,5 кілометри. Це дало можливість поступово, не втрачаючи якості, використати заготовлену деревину.
Тому й говорю, що людям потрібно підходити до тих питань більш зважено, відслідковувати, що перепощується, що перекидається, що поширюється в Інтернеті. Тоді, можливо, й нападів екопсихозу буде менше».
Тетяна Козирєва,
для IA ZIK
