Правду розповідають люди, що Володимир Григорович живе лісом, і щоб поспілкуватись з нашим героєм, ми також вирушили милуватись красою природи. Від перших хвилин спілкування підтвердились слова односельчан лісівника – «Лісівник від Бога. Сенсом його життя справді є ліс». Адже, незважаючи на рух технологій, оглядати насадження любить здійснювати верхи на коні. Чотириногий друг, який розуміє свого господаря з пів слова, є незамінним помічником лісівника, кінь допомагає бути непомітним у лісі і це дає значні переваги під час охорони лісових угідь. Дерева і люди дуже подібні. У лісі не має двох однакових дерев так само, як і не має однакових людей. У кожного дерева своє життя, своя історія, кожне дерево щось розповідає, лише потрібно слухати душею, так вважає Володимир Григорович.
– Володимире Григоровичу, чому Ви вирішили стати лісівником?
– Я не все життя був лісівником, раніше працював слюсарем, шофером, був в армії, працював у школі, але лише у лісі можна з чогось маленького витворити величезне, з насінини виростити чималі дерева. Лише у лісі можна працювати і залишити після себе слід для людей. Ось це дерево, йому лише 11 років, але знаю, що в майбутньому з нього побудують будинок або колиску для дитини, зимою зможуть опалювати будинок, щоб зігрітись у люті морози. Хіба є ще якась професія, де можна робити стільки добра для людей?
– Лісову галузь найбільше зараз критикують, як Ви вважаєте, чому?
– Є тільки один спосіб уникнути критики – нічого не робити, нічого не говорити і бути ніким. Лісівник – це, в першу чергу, людина, і тому, щоб люди повірили в тебе, потрібно вірити в людей. З людьми потрібно спілкуватися, цікавитись їхніми проблемами і намагатися допомогти. А люди в нас дуже хороші, коли працював у школі, мав змогу спостерігати, що одна з цінностей, яку навіть діти бережуть, – це природа рідного краю. Я тут сам народився і зараз проживаю, тому в мене спільна мета з людьми – щоб цей ліс приніс користь нашим людям та максимально засадити землі рідного краю деревами.
– Як місцеве населення ставиться до роботи лісівників?
– У нас люди найкращі, вони думають про завтра і хочуть творити добро вже сьогодні. Коли приходжу до школи або до мешканців села, щоб запросити зробити гарну справу – посадити ліс, то отримую лише позитивну відповідь. У школі вчителі активно спілкуються з дітьми про роботу лісівників. Був такий випадок, учень школи, де я працював раніше, посеред вулиці мене зупинив та почав розпитувати як я виконую такий обсяг роботи та чи важкою є моя праця. Дискусія з хлопчиною тривала хвилин 15, але цікавість до роботи лісівників горіла в його очах. Не здивуюся, якщо для нього робота за покликанням серця буде лісівник! Мені приємно, що наше місцеве населення поважає і цінує працю лісівників, за що я їм щиросердечно дякую, адже проживати в одному селі з людьми, які тебе підтримують в усьому та готові допомогти у різних ситуаціях – це відчуття, яке не можна передати.
– На завершення скажіть, будь ласка, що у Вашій роботі Вас найбільше радує і які є негативні моменти.
– Подивіться на ліво, цьому лісу понад 40 років. А тепер подивіться вперед, там видніються культури, яким 11 років. А цю деревину заготовили людям для опалення будинків. А пізніше я вам покажу розсадник, там народжуються дерева. Від одного погляду на це радіє серце. Щодо негативних моментів, то, звичайно, їх багато, але на те вони й моменти, що проходять і лишаються в минулому, а жити потрібно сьогодні і сьогодні потрібно думати про майбутнє!
– Дякую за чудову розмову і подальших Вам успіхів у цій нелегкій, але такій необхідній праці.
Лише за дві годину спілкування вдалося побачити працю лісівника. Спочатку прогулянка тривала між величезними деревами. Після телефонного дзвінка до Володимира Григоровича, ми завітали на молоді насадження, де лісівника чекали працівники, щоб розпочати догляд за лісовими культурами та поділились своїми роздумами: «… у лісі, як у хірургії, не можна помилитись і обрізати щось важливе, адже відновити не вдасться, а посадити і виростити нові насадження потрібні роки, тому ліквідацію швидкоростучих самосівів проводимо під пильним оком Володимира Григоровича». Після догляду лісових культур, ми перемістилися на ділянку, де буде проводитися заготівля для потреб населення. На завершення побачили розсадник, саме там бере початок такий могутній та красивий ліс.
У книжках часто пишуть, що бути лісівником, – не легка справа, але поки не побачиш на власні очі, то важко осягнути наскільки це тяжко. А якщо попробувати виконувати лісівничу роботу, – стає очевидно – працювати в лісі зможе лише той, хто його любить, увесь час думає про нього, хто просто живе лісом, і не тому, що ліс виділяє кисень а тому, що він лісівник і відчуває ліс серцем!
* Стаття – переможець Конкурсу до Дня працівника лісу!
P.S. Редакція «Лісового і мисливського журналу» вітає переможців нашого Конкурсу та дякує всім, хто взяв участь у ньому. Всі надіслані на Конкурс роботи, будуть надруковані у наступних номерах наших видань.
Світлана КОВАЛЬЧУК,“Лісовий і мисливський журнал”
