Протягом останніх років надто багато ведеться розмов про нововведення, які необхідні мисливській галузі, про потребу докорінної зміни постановки мисливського господарства, про відродження давно втрачених автохтонних традицій та рідної культури мисливства, стверджування громадської думки до мисливців та в цілому позитивного суспільного ставлення до полювання та мисливців, як захисників довкілля і загалом природних багатств. Не просто про це викласти свої міркування, але воно і не дивно тому, що не завжди в суспільстві панує справедлива думка про мисливців і полювання. Не кожний свідомий громадянин має покликання до ловів і не знає, як починається полювання, як воно проводиться і як воно завершується. Гляньте, що діється навколо нас з приводу культури полювання та й полювання в цілому.
Сучасне мисливство, у нас, носить концептуально іншу суть – не процес і трофей, а результат виражений еквівалентом здобичі. Новітні скоробагатьки, які поповнили когорти мисливців не завжди за покликанням є істинними патріотами рідного краю та щирі, не упереджені мисливці. Не у всіх наших мисливців полювання вимірюється повноцінним, здоровим відпочинком і хорошими спогадами, влучним пострілом і незабутнім трофеєм, а кількістю випитого (всього) і «вбитої здобичі». Так саме «вбитого м’яса» тому, що більшість, з так званих «мисливців», ходять не полювати за трофеєм, а в переважній більшості за м’ясом, або просто постріляти по всьому, ну просто по всьому, бо є зброя у руках. У них «влучна» стрілянина починається по випорожненій тарі. Частенько вони люблять «погуляти» вночі на різноманітних транспортних засобах, окремі «екстремали» на тракторах, або навіть на комбайнах. І все це діється в недозволених місцях, в недозволений час з новітніми засобами нічного бачення, тепловізорами тощо, які не залишають шансів звірині. Власне через таких покручів і зіпсута репутація всіх порядних мисливців.
Щоб спростувати таку негативну тенденцію суспільства потрібні дієві і рішучі заходи. Я думаю, що уже давно пора новому поколінню ламати і викорінювати культуру нащадків розвинутого соціалізму «гомо совєтікус». Необхідно відроджувати своє рідне, починати з культури, етики і звичаїв полювання. Окремі мисливські колективи самотужки стараються запровадити на своїх теренах те, що вони побачили за кордоном, чи почули від соратника мисливця, або іноземного мисливця. Мало хто у прозі намагається створити позитивний образ мисливця, чи упереджено обговорювати цю тему через мас-медіа. У своїй більшості суспільство дізнається про мисливців та полювання коли щось трапилося, і то погане. У рік трапляється не більше три чотири випадки, зате судити будуть довго і паскудно. Поряд з цим мало хто обговорює тему про ДТП на наших автошляхах де щодня трапляється 60 – 70 аварій і травмується понад сто людей, з яких до десяти з летальним наслідком, на риболовлі щороку гине понад сто рибалок, а від отруєння грибами до двісті людей вже більше ніколи не вийдуть на збір грибів. При цьому мало хто знає, що завдячуючи власне мисливцям, нам удалося зберегти і примножити звірів і птахів нашої держави.
«Не відмиваючи» чужих коштів і не роблячи вигляд природолюба, а скромно, просто працювали, не дали загинути останньому звіру в рідному довкіллі, а оберігали, відтворювали мисливські види фауни незважаючи на всі труднощі і життєві негаразди. Адже в нашій мові слово «мисливець» асоціюється з словом «мислити», а в цих, інших, мабуть походить від слова «миска». Справжні мисливці, у своєму лексиконі, використовують слово «добути», «уполювати» звіра. Ті, хто незаконно полює – це браконьєри, злодії, вбивці, які заради наживи, заради м’яса та грошей вбивають дичину, і вони жодного відношення не мають до мисливців. Тому прошу не плутати праведне з грішним.
Існує дуже велика різниця між м’ясниками-браконьєрами і ловцями - мисливцями. Адже один і другий бере зброю і йде свідомо, але… один на порушення - інший на полювання. Ось тут ця мораль, ця різниця.
Мисливці полюють на звірів в їхній стихії, на їхній території дозволеними способами, де вони мають шанс втекти, можливість сховатись, розмножитись, де вони мають корм, а якщо звірам у тяжку пору бракує корму, то мисливець його підгодує.
Коли мисливець іде полювати, він має зброю, дозволену Законом, і він повинен мислити, розуміти, що він робить, для чого, як зробити, щоб і звіра залишилось достатньо і мисливець був задоволений від процесу. В такому випадку і звір, і мисливець перебувають у рівних умовах, і мають рівні шанси. Це і є мораль мисливства. А браконьєр – це озброєний злочинець, який свідомо, порушуючи всі закони і моральні принципи полювання, іде в угіддя з однією метою – вбити звіра і чим більше – тим краще, це і є його життєве кредо.
Можна багато писати про мисливців та про те, як їх відрізнити від шахраїв, що удають з себе мисливців, наприклад, мисливці з давніх-давен не закочували рукава, коли розбирали звіра, цим вони відрізняли себе від м'ясників. Не прийнято в мисливському оточенні говорити кров, а фарба. Після добування звіра, мисливець підходив до нього, знімав шапку, ставав на коліна, давав йому останній «кус», поклавши гілочку, чи жменю трави до рота упольованого звіра, віддаючи таким чином останню данину тварині. За це дякував своєму покровителеві.
На жаль сьогодні, ці традиції втрачені і давню мисливську культуру та звичаї, ритуали і просто - мисливський етикет необхідно впроваджувати у життя.
Перш за все у самих мисливців повинен бути римейк, бажання до церемоній, культури і порядку. Повинна бути структура, можливо державна, яка би взяла на себе цю нішу, і централізовано крок за кроком втілювала бажане у дійсне. До цієї справи потрібно залучати і державні, і громадські, і наукові і інші установи. Поки що в нас немає таких організацій. Жодне мисливське товариство не виховує мисливців, більшість традицій втрачено і давно забуто, а культура мисливців в Україні на дуже низькому рівні.
Наразі постало питання відродження національних мисливських традицій. Мисливство в Україні має глибоке коріння починаючи від перших Київських князів, а можливо і швидше. Це можна простежити, наприклад, за назвами населених пунктів: Сокільники, Соколівка там раніше жили – соколятники, в Яструбичах – жили люди, що тримали яструбів. Багато сіл і міст мають назви похідні від звірів, наприклад: Турє, Зубриця, Лосинець, Ведмежа, Вовче та інші. У давнину утримували ще й сов, з якими теж полювали, привчали видр ловити для людей рибу. Навіть гепарди (пардус), що були на території України ще за княжої доби, слугували людям. Все це ми, на жаль, втратили.
Отже, шановні панове мисливці, симпатики і ти шановний читачу подавай свої пропозиції, своє бачення стратегії розвитку сучасного мисливства, шляхи його відродження та національної культури полювання на рідній не чужій землі.
Головний мисливствознавець
Львівського ОУЛМГ
В. Бурмас
