Якщо хто не знає, і знає що не знає – того навчи.
Якщо хто знає, і не знає що знає – тому пригадай.
Якщо хто знає, і знає що знає – того наслідуй.
Полювання було, є і буде популярним заняттям людини на дозвіллі. Ним захоплюються мільйони людей різного соціального статусу, віку і статі. Воно полонило представників різноманітних професій і за покликом душі об’єднало їх у єдину когорту мисливців.
Полювання, як найдавніша діяльність людини, здавен основний засіб її існування збагачувало і збагачує матеріально та духовно культуру мабуть усього людства. Започатковано одночасно з появою людини воно розвивалося та змінювалося разом з нею, з іншими суспільними напрямками та прогресувало у кожного по своєму.
Удосконалюючи засоби та способи полювання людина-мисливець підсвідомо сприяла своєму загальному розвитку, зростанню своїх фізичних та розумових здібностей, вмінню здобувати не тільки їжу та хутро, а й інші продукти необхідні для свого виживання. Полювання - це послідовний витвір людини, даного Богом розвитку її таланту, який з часом став частиною її культури.
У країнах, які вільно розвивалися протягом віків, зберегли свою культуру і національні цінності, зазвичай розвивалась і їхня корінна, самобутня мисливська культура з притаманними ритуалами, традиціями та обрядами, яка тепер є народним надбанням.
Історично так склалося, що волелюбні, духовно багаті українці за останні століття багато чого утратили. Частково загубили свою тотожність, національну культуру, свою самосвідомість і патріотизм, а тепер відвічна нація втрачає навіть свою мову та національні особливості. Про це боляче говорити, і мабуть не на часі мисливське сьогодення, але неадекватне ставлення частини суспільства до мисливців та самого процесу полювання вимагає вносити корективи і до цієї сфери національної свідомості. На превеликий жаль, сьогодні, зокрема у нас, частина суспільства порівнює мисливців із заготівельниками м’яса. Отож хочу вас, шановні, запевнити, що справжні мисливці не мають нічого спільного з різниками. У минулому, і не обов’язково у нас, були періоди коли варварське знищували тисячі звірів заради хутра чи м’яса, птахів − тільки заради пір’я, рибу − задля заготівлі ікри. Так, це було, але це робили промисловики-заготівельники, та браконьєри до яких мисливці не мають жодних взаємин. Першими на захист тварин від такого свавілля піднялися саме мисливці, які споконвіку традиційно не тільки полювали, а й охороняли та примножували тваринний світ і передавали своє уміння та традиції з покоління в покоління.
На сучасному етапі розвитку суспільних відносин процес полювання, власне здобуття трофея, а не м’яса чи хутра, є заключним результатом. Людей котрі займалися ловами в наших лісах, полювали на неозорих просторах здобуваючи собі їжу та одяг (хутро і перо) називають словом «мисливець», яке асоціюється з словом «мислити», а процес здобування звірів називається полювання, і власне полюючи мисливець упольовував звіра. Отже такий термін, як убити, вбивати, застрелити – у нашій мисливській термінології справжніми мисливцями не вживається, та й в усіх україномовних мисливців не має вживатися. В інших мовах подібні поєднання слів щодо полювання, та здобування звірів мабуть не існують.
Пошук оптимального варіанта стосунків людини з навколишнім середовищем сьогодні, як ніколи, актуальний. Нові соціально-економічні умови, особливо у нас, докорінно вплинули на всі галузі народногосподарського комплексу. Зростання антропогенного впливу та техногенного навантаження на довкілля, а також інтенсивне використання природних ресурсів, спричинили активне становлення найдавнішої форми взаємовідносин людини і природи – полювання, адаптуючи його до вимог сьогодення.
Сучасне мисливство виконує соціальні, екологічні та економічні функції. Соціальні функції мисливства полягають у задоволенні рекреаційних, духовних та естетичних потреб людини. Екологічні - виявляються в забезпеченні збереження біологічного різноманіття, охороні та відтворенні природних ресурсів. Економічні функції визначаються здатністю надавати різноманітні послуги і ресурси для проведення економічної діяльності.
Крім цього, у галузі мисливського господарства ще залишаються проблемними питання культури та етики вітчизняного мисливця та етикету самого полювання.
З метою відновлення втраченої мисливської культури, яка у нас була відома ще від княжої доби та формування сучасної позитивної громадської думки про мисливців нам не потрібно чекати, що це станеться само собою, що це зробить хтось, а не ми самі. Щоб сформувати позитивний стереотип мисливця, відновити автохтонну, самобутню Українську мисливську культуру, розвинути до міжнародних рівнів мисливську галузь, треба кожному свідомому мисливцеві розпочинати з себе і бути прикладом для інших. Адже все наше, все чого ми хочемо досягнути залежить від кожного з нас, і черговий раз, особливо із здобуттям незалежності, ми в цьому знову і знову переконуємося.
Головний мисливствознавець
Львівського ОУЛМГ
В. Бурмас
