З Михайлом Сеньківим, зразковим майстром лісу на теренах Комарнівського лісництва Самбірського лісгоспу, можна годинами розмовляти про його дітище. Лісу, його мальовничій флорі та довірливій фауні, наш краянин (родом з села Піддолини, що згодом злилися з Новим Селом) присвятив себе ще змалечку. Адже й дня не обходився без цієї п’янкої атмосфери, в яку кожної вільної хвилини «пірнав» із батьком, також лісівником. Із 40 років загального лісового стажу перших 10, власне, і пропрацював з татом, Степаном Михайловичем, який ревно обслуговував величезний розсадник – берізник, розташований на комарнівських угіддях. Розпочинав його закладати з «нуля». Світлої пам’яті С.Сеньків був свого часу й першим вчителем нинішнього головного господаря лісу Михайла Залоги. Лісничий з теплом і любов’ю згадує свого наставника, досвідченого старшого колегу. «Усе життя віддав лісу, в якому проводив час з 8-ї ранку до 8-ї вечора. Жодних статків не мав, та володів основним багатством людини – добром і любов’ю до всього сущого на землі», – так щиро про главу лісової династії Сеньківих сказав М.Залога.
Михайло Сеньків, який порівняно нещодавно розміняв сьомий десяток літ, доглядає 624 гектари комарнівського лісу, що межує з Миколаївським районом. Мешкає зі сім’єю у будинку в Колодрубах, де проходить лісовий кордон. Всі разом і охороняють ліс. Дружина до пенсії працювала лісокультурницею – висаджувала й доглядала лісові культури. Обидва сини також обрали цю професійну нішу, закінчивши Львівський національний лісотехнічний університет. Один з них невдовзі, мабуть, піде по батьківській та дідовій стежині. На угіддях М.Сеньківа – повний порядок, немає крадіжок деревини, – так високо охарактеризував господарку героя цієї публікації М.Залога. Майстер лісу, маючи у своєму розпоряджененні двох працівників, організовує на довірених угіддях усі поточні роботи з лісовирощування. Зокрема – посадку дерев і догляд за ними, викошування лісових культур, аби не допустити заростання та захаращення лісу, а також всихання дерев. Та основна місія – охорона лісу від самовільних порубок, шкідників-комах, браконьєрів, паліїв. «У спеку нерідко, – бідкався лісівник, – люди палять трави біля лісу. Зараз уже менше, бо почали орати занедбані землі. А колись вогонь із запалених трав добирався до лісу, який дуже швидко займався. Навіть в неділю викликали пожежників та разом із ними гасили вогонь. Бо самотужки дати раду не могли…
«За такий чималий шмат часу п.Михайлу доводилось боротися і з лісокрадами, не раз і в засідках сидів. «Зловивши браконьєрів, які самовільно взялися різати деревину, «на гарячому», – розповів співрозмовник, – складав акт на лісопорушення. Коли ті добровільно погоджувались сплатити штраф, то все миналося, якщо ж противились протоколу – змушений був звертатись до суду. Й такі випадки були. Хоча більшість людей таки намагається не конфліктувати із законом, злісних крадіїв небагато. Переважно селяни, які колись заготовляли в лісі сіно, зараз збирають сухостій на дрова. Позаяк, усі знаємо, газ постійно дорожчає. Трапляється, рубають дерево і на якісь інші цілі. Якось аж два дні різали модрину на вагонку. На третій день я цих нечестих на руку людців із Пустомитівщини упіймав. Оштрафували, забрали коні та всі знаряддя праці. Злодіям вдалося десь-інде подібну операцію провернути, думали, що й в нас усе зійде з рук. Напевно, мали у сусідній Горожанні навідника. Конфісковану деревину лісництво у подібних випадках реалізує».
Серед завдань майстра лісу і контроль за проведенням основних порубок. Їх здійснює профільне ліцензоване підприємство, лісівники ж стежать за тим, аби не було нелегальних рубок, крадіжок деревини, аби чесно проходив процес відвантаження продукції для реалізації на аукціоні. Опісля майстер лісу, цей направду універсальний працівник, приймає очищену від дерев ділянку, на якій згодом буде здійснено посадку молодого лісу.
Розповсюджувані останнім часом інформаційні атаки на лісівників, які полягають в тому, що ці фахівці масово вирубують ліси, навзамін нічого не висаджуючи, ятрять душу Михайла Сеньківа. Такі люди, каже, не відають, що говорять. Позаяк «ліс – як людина: приходить вік, і його треба зрізати. Але обов’язково на його місце, – вважає майстер, – слід посадити інший. Не перебільшую, коли скажу, що місце одного дерева садимо більше, ніж сто. У 2000-ому році я посадив ділянку смерек. Зараз вони уже мають по 18-25 см у діаметрі. Хлопці, котрі допомагали мені їх садити, кажуть: «Приємно, Михайле Степановичу, бачити результат нашої праці». Воістину, якщо своїми руками посадити й доглянути дерево, пізніше радісно спостерігати, як воно виросло. Якщо ж зрізати, а пізніше головною породою на цім місці стає ліщина і вощина, – то навзамін ціна такій праці. Самосії зустрічаються рідко, тому сосни і смереки, як і інші дерева, слід обов’язково висаджувати навзамін зрізаних. А висадивши – доглядати, як дитину. Причому рубати деревину також потрібно вчасно. Ось недавно зрізав сосну, якій 90 років, а всередині вона трухлява, на благородний матеріал уже не годиться, лишень на другорядні цілі. Тому варто пам’ятати, що кожне дерево, як і людина, має свій вік. Різали ліс і наші діди та прадіди, висаджуючи натомість молоді масиви. Це традиція та специфіка нашої галузі. Після Другої світової війни, розповідали місцеві очевидці, масово зрізали дуби й вивозили їх на залізничну колію в Бучали. Кожен, у кого були коні, мав право вивезти 10-20 кубів лісу. Натомість тоді майже нічого не висаджували. Ми ж садимо багато, і це видно неозброєним оком. Після минулорічних рубок головного користування я вже висадив 5 га дуба звичайного. Також посадив ще вільху чорну…»
Майстер лісу Михайло Сеньків не втомлюється повторювати, що ліс – наше багатство, а пташки – наші друзі. А я у щирій розмові з ним відчула, що лісівник – це напрочуд добра, обожнююча природу, людина, людина-душа…
