У Головецькому лісництві ДП «Славське лісове господарство» журналісти Львівщини разом з лісівниками висадили 1 га молодого лісу. Сіянці ялиці, бука та явора творчі люди висаджували з любов’ю та натхненням. Лісові культури створені в межах акції «Майбутнє лісу в твоїх руках»
Хорошого забагато не буває. «Журналістські ліси» в області вже є, а для того щоб було ще більше, до справи долучилися і представники Львівської медіа-профспілки. Організувала захід голова Львівської медіа-профспілки Лариса Беньо: «Коли у нас зародилася ідея долучитися до праці лісівників, ми звернулися до начальника управління Анатолія Дейнеки і він нас підтримав в цьому. Буквально за 2 дні все організували. І ось ми тут - понад 20 журналістів з різних видань Львівщини сьогодні висаджують ліс з натхненням та чудовим настроєм, відновлюючи Карпати».
.jpg)
На каменистому ґрунті замість меча Колесова використовують мотику. Садити ліс в Карпатах не просто, треба докласти багато праці. Перед початком роботи лісівники провели інструктаж, а далі всі взялися до справи. Почалася магія народження твору під назвою «Ліс», а писали його талановиті журналісти не гострим пером, а мотикою.
Ярослав Климович, голова Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України, розповідає: «Я багато разів висаджував ліс. Коли працював генеральним директором телерадіокомпанії, то у нас багато було подібних акцій - і в Карпатах і на Високому Замку садили, в різний ґрунт, а тут він специфічний: ожинники і каміння. Але ми докладаємо зусиль і працюємо - висаджуємо бук. Вважаю, що кожен українець має навесні вийти і взяти участь в закладанні лісів, парків та прикрашати нашу Україну».
Місцеві журналісти давно здружилися з лісівниками. За роки співпраці знають про успіхи та проблеми галузі і, звісно, вміють висаджувати сіянці. «Ми віддавна щороку беремо участь у подібних акціях. У нашому районі 6 лісгоспів, і журналісти не лише висвітлюють їхню діяльність, а й допомагають садити ліс. Сьогодні я це роблю з чоловіком , крім нас тут ще 4 сімейні пари. Настрій в усіх гарний, бо робимо хорошу справу, садимо живе і відроджуємо Карпати», - розповідає Іванна Русин, редактор газети «Бойківська думка» (Сколівський район)
Мабуть, ще ніколи лісівники не чули стільки теплих слів про свою працю , а ЛІС про свою велич. А як могло бути інакше? Ліс садили талановиті митці. Ті, хто вміє зауважувати хороше і погане , хто вміє відчувати серцем.
«Іван Франко дуже любив відпочивати на природі. В лісі людина позбувається психологічної маски і стає сама собою, вона щаслива, їй легко . Ліс колосальний. Я в ліс приїздив іноді сам, мав 3 дні, ставив намет і жив в ньому. Весь день провести в лісі… надвечір’я , сутінки, моторошність - це неймовірно. Різні звуки, ліс шумить , звучить …їжачок, лисиця , а коли чуєш рев великого звіра, стає страшно, моторошно сідаєш ближче до вогнище і готуєшся захищатися… Неймовірно в лісі вночі , він шумить, важко заснути , але коли ти прокидаєшся від звуків пташиного співу - це колосально», - згадує пережиті емоції Зиновій Суходуб, український письменник, заслужений журналіст України.
У хорошому товаристві, за цікавими розмовами швидко час минає. За 2 години результат - 1 га лісу. Після такої справи журналісти мали ще одну не менш важливу – вшанували пам'ять героїв, відвідавши меморіальний військовий цвинтар Українських січових стрільців «Маківка» .
Для кожного свідомого українця Маківка — це золота сторінка в історії держави. Святе місце — своєрідний символ патріотизму. Адже саме тут відбулася кровопролитна битва між січовими стрільцями та російськими військами. Ядро легіону УСС становили активісти довоєнного січового, сокільського і пластового руху, професори українських гімназій, студенти — всі ті, хто словом і багнетом прагнув позбутися російської заборони діяльності редакцій українських часописів, читалень, депортації в Сибір української інтелігенції та греко-католицьких священиків. Сотня, яка прийняла на себе чи не головний удар, виявила неабияку незламність і силу духу, стала прикладом боротьби за волю.
У радянський час стрілецький меморіал був сплюндрований, а людей, які намагалися піднятися на Маківку, переслідували. З початком подій, пов'язаних із становленням незалежності України, воскресла з небуття пам'ять про Українських січових стрільців. На Маківці було створено Меморіал.
Підійматися вгору тут зараз легко, бо лісівники проклали дорогу , а ось від чого серце крається, то це від побаченої картини - мертвого лісу.
«Навколо меморіалу раніше були високопродуктивні смерекові насадження, – розповідає Ярослав Целень, перший заступник начальника Львівського ОУЛМГ. – Проте почалося їх масове всихання. Ще у 1995 року ми говорили, що є така проблема. Та нас не слухали, а оскільки це заповідне урочище, то розпочати тут роботи було неможливо. Тоді ми звернулися до НЛТУ України і вони нам розробили програму освоєння всихаючих насаджень. Завдяки цьому за 15 років на місці вирубок вдалося відновити лісові насадження. Зараз тут маємо молодняки віку прочищення».
В зв’язку зі змінами у законодавстві в об’єктах природо-заповідного фонду заборонено проводити будь-які роботи, тому ані забрати мертві дерева, ані висадити інші наразі лісівники не можуть.
Ось таким був день у журналістів. Наповнений радістю і сумом. Пізно ввечері вони повернулися додому, а вранці писатимуть правду про ліс…
