Місце роботи і втіхи Софії Яхторович.
Після того, як у Брюховичах 2007 року створено потужний, відомий на всю Україну «лісовий селекційно-насіннєвий центр», у політику вирощування лісів на Львівщині були внесені деякі корективи. В тому плані, що в багатьох лісгоспах, таких, скажімо, як: Дрогобицький, Бродівський, Самбірський та інших, величезні розсадники стали поступово переорієнтовувати на насіннєві плантації.
І нині розсадників стає менше, бо в багатьох випадках вони збиткові, та й садивним матеріалом, добротним, якісним, лісівників тепер забезпечують Брюховичі.
І все ж, розсадники в області ще подекуди залишилися. Зберігся такий в ДП «Золочівський лісгосп», зокрема в Сасівському лісництві. Заснований ще в далекому 1976 році.
Як зазначив перший заступник начальника, головний лісничий обласного управління лісового та мисливського господарства Ярослав Целень, перепрофілювати цю ідеальну, взірцеву сасівську структуру не піднімається рука.
Розсадник і справді в чудовому стані. Цю марку він тримає вже добрий десяток літ. Ще в 2014-му Всеукраїнська рада Товариства лісівників України за підсумками конкурсу на кращий лісовий розсадник України визнала досягнення сасівців і відзначила їх грошовою премією.
– Величезна заслуга тут начальниці лісового розсадника Софії Яхторович, – розповідає директор ДП «Золочівський лісгосп» Руслан Круть. – Жінка – надзвичайно старанна і з солідним – 40 літ – досвідом у лісовій галузі.
До Золочева Софія Яхторович приїхала відразу по закінченні Кременецького технікуму лісового господарства у 1982 році. Працювала майстром лісових культур у Сасівському лісництві. А з 2001-го очолила невеличкий колектив розсадника.
Про розсадник, його сіянці-саджанці може говорити годинами. Таке враження, що перед вами не працівниця ділянок саджанців, а професорка наукового закладу, яка знає не лише про різні дерева та кущі, їх види, підвиди, офіційні та народні назви, а й характеристики, властивості, переваги і примхи…
Софія Яхторович, як ніхто інший, усвідомлює, що ліс починається з … насіння. Але не кожен жолудь стане дубом. А коли йдеться, скажімо, про ялину колючу голубу, то її приживлюваність взагалі мізерна. Зі ста насінин можуть прийнятися – дві! Настільки делікатне дерево.
Вибаглива до клімату, ґрунту й метасеквоя. Якось професор «Львівської лісотехніки» Микола Гузь поділився з нею насінинами. Проросли! У вологій землі, як і потрібно цій рослині.
Ростуть у розсаднику й горіхи, привезені з Польщі. І посаджений 5 літ тому кедр. І звісно, промислові дерева – буки, сосни, модрини, ялини. Всього 20 видів лісотвірних порід. Та основний напрямок – хвойні дерева: модрина японська та європейська, сосна чорна та звичайна, ялина європейська.
Площа розсадника 6,7 гектара. Він має посівне, шкільне, плантаційне відділення, зелене живцювання, а також є площі під парами. Посівне навесні значно збагатилося – бригада у складі Софії Яхторович, Марії Андрейчук та Людмили Кіндрат, Марії Михайліцької висіяла тут 2 680 кілограмів насіння дуба звичайного. А, загалом, у розсаднику вирощують близько мільйона сіянців та саджанців різних порід щороку. Частина з цього йде для потреб ДП «Золочівський лісгосп».
– Решту збуваємо, – пояснює Руслан Круть. – Укладаємо угоди, короткострокові, довгострокові.
Попит на зелену продукцію як промислову, так і декоративну, є.
– Останніми роками, – зауважує головний лісничий лісгоспу Ігор Повзанюк, – розсадник постійно збільшує реалізацію.
Отже, розсадник – живучий, продуктивний і реорганізація у насіннєву плантацію йому нині не загрожує, тож Софія Яхторович ще не раз зможе прийти сюди, зокрема, в найбільш улюблену модринну теплицю і любуватися рівними рядочками сіянців-однорічок.
Тут, на самоті, їй і думається легше, і поплакати можна, особливо від радості, коли її думки перерве телефонний дзвінок від сина з фронту.
Її старший, Володя, нині воює на Сході України. Зрештою, він вояк уже досвідчений. Був на Майдані у чотирнадцятому. Звідти пішов добровольцем в АТО й так і залишився у війську. Десантник.
У Софії Яхторович – троє дітей.
І що головне – всі у погонах. Дмитро служить у військах протиповітряної оборони, а донька Марійка – в Національній гвардії.
Кожного вечора жінка уважно слухає воєнні новини. Її уразлива емоційна душа вкрай боляче сприймає також і факти, які ніяк не вписуються в рамки людської гідності. Особливо це стосується афер, пов’язаних із гуманітарною допомогою для Збройних Сил України, територіальної оборони, вимушено переміщених осіб…
Софія Яхторович активно влилася у волонтерський рух. Котлети, голубці, вареники кілограмами готували її руки. А ще – печеня, сало, консервації. Свята справа.
– Це для чиїхось дітей, – каже Софія Яхторович і надіється, що так само щось від добрих людей перепаде і її синові на фронті.
Що не кажіть, а мати переживає за своїх дітей навіть тоді, коли вони і одягнуті, і ситі. А тут – війна, жорстока, зі смертями, кров’ю, каліцтвами.
Вона сідає на свій «скутер» і виїжджає з розсадника у надвечір’я. По дорозі додому обабіч вулиць Сасова – червневий розмай зелені декоративних кущів, дерев. Софія Яхторович ловить себе на думці, що, загалом, увесь цей садивний матеріал походить з «її» розсадника. Тоді душу на якусь мить огортає теплий легіт. Після напруженого робочого дня в розсаднику, після чергового тривожного дня в Україні…
Ігор ТАБІНСЬКИЙ,
Газета “Природа і суспільство”
