Бажаєте подорожувати і не знаєте з чого почати? Звісно ж, з України, а ще прихопіть з собою дітей, як зробили це ми. Як що ви гадаєте, що подорожі з дітлахами це щось на грані фантастики, то помиляєтеся. Наш досвід такого відпочинку яскраве підтвердження цьому.
Гой там на горі, на високій,
Трава збагряніла.
То кров з серця Параски
Полонину вкрила.
Не скорилась бусурману,
Що в полон хтів взяти.
Гостре вістря в груди вбила
За милі Карпати.
Гой на горі, та на Голій,
Що неба сягає,
Вітер свище, виє, стогне –
До помсти взиває! Гой!
(«З оповідок
старших бойків»).
Ми – звичайна родина з Полтавщини. Виховуємо трьох діток віком вісім, два роки та… 8 місяців (!). Хтось скаже, що з таким «дитячим» багажем про подорожі і мріяти не варто в найближчі 3-4 роки. Проте ми все таки наважились. Не просто поїхати на ближче до нас море, а в Карпати, аби піти з дітьми в гори і навіть підкорити не одну вершину. Звучить фантастично? Та ми така родина, яка не шукає легких шляхів.
Заздалегідь не замовляли гіда, не купували розпланованої екскурсії і навіть не поїхали по звичному для туристів маршруту. Для своєї мандрівки обрали місто Сколе, що в Львівській області. Воно не поступається своєю красою розрекламованим курортам України, а навіть виграє тим, що там немає звичної навали людей –мандрівників, за якою неможливо розгледіти тамтешні краєвиди і доводиться чекати черги, щоб на цікавому колоритному природному фоні сфотографуватися.
З перших хвилин, коли ми приїхали в Сколе, було враження таке, що потрапили в інший світ. Напрочуд чисте повітря, неймовірної краси гори довкола та річка, а ще – надзвичайно привітні та гостинні люди. На плечах у нас були невеликі наплічники з усім необхідним, в руках – діти, а в думках – передчуття неймовірних пригод .
Основною та визначальною нашою метою було підкорення вершини Парашка, що є найвищою у Львівській області. Її висота складає 1268,5 метрів. Про цю гору складено аж три легенди, які місцеві жителі розкажуть вам залюбки .
Прогулявшись місцинками національного парку «Сколівські Бескиди», змочивши ноги у гірській річці, намилувавшись водоспадами та напившись води з джерела, яка тече прямісінько з гір, рано-вранці, коли ще туман скелі огортав, ми вирушили сім’єю на вершину, здійснити свою мрію. Шлях був непростий. Діти маленькі ,доводилось часто зупинятись та нести на руках найменшу восьмимісячну донечку. Проте це не псувало настрою та запалу, а навпаки. Зупинки були якраз цікаві. Навколо ліс, багатий всілякими природними смаколиками – ягодами, грибами та горіхами (це також є одним із плюсів на користь вирушати не екскурсійними маршрутами).
Увесь наш шлях на підкорення вершини тривав у часовому вимірі шість годин. Проте за цей час ми поласували ягодами, ледь не розминулися з диким кабаном та навіть трохи заблукали, так як нас підвів GPS (порада таким мандрівникам як ми – обов’язково брати з собою звичайнісіньку паперову карту). Але враження по-справжньому неповторні! Піднявшись на вершину, нам усім, без перебільшення, перехопило подих від казкового краєвиду з висоти, від скель, які здаються ніжно-блакитними, від хмар, які стали ще ближчими, та будиночків внизу, що виглядали мов лялькові…
Та найголовніше – наша мрія здійснилася. Причому не одна. Нам разом з дітьми вдалося подолати гори Гаврилівка (923 метри), Оброслий верх (1177 метрів), гору Зелена (1217 метрів) та найвищу гору Парашка (1268,5 метра над рівнем моря)! Окрім того, наша мандрівка скелями зайняла 12 годин. Ми пройшли 20 кілометрів бездоріжжям та здолали безліч крутих підйомів.
Зі стовідсотковою впевненістю можемо констатувати: такі пригоди зближують, роблять родину міцнішою, вчать довіряти один одному та взаємодіяти, а ще – як у дорослих, так і в дітлахів залишаться назавжди у пам’яті яскраві, неповторні враження від знайомства з Карпатами. І вони, повірте, аж ніяк не рівня картинкам в інтернеті. Не бійтесь пробувати щось нове!
Сім’я ЛАКОЦЬКИХ.