Таємничі стежки, водоспад і палац: путівник по Сколівських Бескидах
Як доїхати і що дивитися у Національному природному парку
"Що тут має бути?" - питає жінка за прилавком. Замовляю дві кави лате й роздивляюсь вузьку крамничку, поки напої готують. На полицях - багато кавових зерен, шоколаду та солодощів із Європи. Як і в багатьох продуктових крамницях у Сколе.
"Вважайте, гаряче", - попереджає продавчиня, передаючи мені замовлення.
Поїздка у Сколе - максимально прийнятний для мене варіант: прямий потяг, без пересадок у Львові чи Івано-Франківську, а якщо взяти квиток в "СВ", то контакт з іншими пасажирами взагалі мінімальний. Цей план здавався мені майже бездоганним. Майже - бо цінник за квитки зрештою був вражаючим: понад 1590 грн з людини в один бік. За такі гроші до карантину можна було запросто злітати кудись в Європу.
По дорозі з Києва в Сколе половина вагону була пустою. Я взяла з собою великий дезінфектор й упаковку спиртових серветок, але вони не знадобилися. Вагон був чистий і новий, тому проводити термінову дезінфекцію не довелося. Я навіть трохи заскучала, бо це як мінімум мінус одна розвага, а в дорозі доведеться провести майже 12 годин.
Що подивитися: бескиди, водопад Кам'янка, Журавлине озеро, Палац Гредлів, Тустань
За моєю суб’єктивною оцінкою, гостинність у західному регіоні України краще розвинена, ніж на півдні. Власник готелю сам прокинувся о шостій ранку, аби одразу поселити нас у номер та дати можливість ще поспати до сніданку. Додаткової оплати з нас за це не попросили. Тут же можна було взяти велосипеди, поставити будь-яке питання чи просто поговорити про місто або змагання з трейлу, яке якраз мало початися за кілька днів.
Бескиди
Сам природний парк починається одразу за містом. Бескиди - це зовнішнє пасмо гірських хребтів у Карпатах. В районі Сколе вони не дуже високі. Наприклад, гора Лопата, на яку ми піднялися в перший же день, має висоту 1210 метрів над рівнем моря. Для порівняння, висота Говерли - 2061 метрів над рівнем моря.
Це і плюс, і мінус одночасно: на невисокі й пологі бескиди простіше виходити. Але й видових галявин із запаморочливими краєвидами тут менше, й до них треба далі йти.
Фото: Вказівник із туристичними маршрутами поблизу вершини Плашори (РБК-Україна/Віталій Носач)
Взагалі більшість наших з чоловіком походеньок проходили під гаслом "Ну раз ми вже тут...". Ну раз ми вже вийшли на Плашори, то може дійдемо і на Лопату? Ну раз ми вже дійшли до водопаду на Кам’янці, то сходимо й до Журавлиного озера? Ну раз ми вже дійшли до озера, може сходимо до печери Пілігрим?
Ноги від такого темпу спершу нили, потім горіли вогнем, а потім побажали згоріти у вогні мені цілком, повністю й до тла. Бо коли ти тижнями сидиш в офісі, а потім з хвацькими криками "Еге-гей!" біжиш штурмувати усі бескиди за 24 години, то литкові м’язи та квадрицепси стегна дуже швидко дають тобі зрозуміти, що ти безстрашний ідіот й краще б тобі охолонути й трохи полежати на ліжку в номері.
В парку дуже чистий і старий ліс. Я напряму пов’язую це з тим, що туристів тут менше. Сухі гілки, які зазвичай йдуть на багаття, тут лежать на землі й покриваються мохом, від чого усі галявини виглядають дуже таємничими й неторканими. Повітря дуже сильно пахне вологою хвоєю та деревом.
Фото: Через велику кількість сухих гілок галявини виглядають таємничими й недоторканими (РБК-Україна/Віталій Носач)
Для планування маршрутів ми використовували додаток Maps.me. Він працює і без підключення до інтернету, якщо завантажити карти офлайн. Стежки та маршрути в ньому позначені краще, ніж в Google Maps. Але є й мінус: додаток відстежує усі маршрути, якими ходять його користувачі-туристи, й на основі цих даних оновлює свої карти.
Тобто навіть якщо умовний турист ліз вгору навколішки, проклинаючи болото й кольки під ногами, Maps.me зчитує це як маршрут, по якому можна пройти та покаже його іншим користувачам. Ми на один такий маршрут теж потрапили й кілька кілометрів бадьоро пробиралися через болотисту стежку вздовж річки.
Інша пересторога - це позначки з джерелами. За нашим маршрутом їх було одразу чотири: перше було із "залізною водою", яка на смак нагадувала металеву трубу, друге - з водою "а-ля Нафтуся", із сильним запахом тухлих яєць, а ще одне із джерел виглядало як виямка в грунті, в якій збирається водичка. Звісно, пити її ми не стали.
Тому якщо розраховуєте довгий маршрут, беріть із собою значний запас води або ж спеціальний фільтр. Наявність джерел за маршрутом не означає на всі 100%, що воду з них можна буде пити.
Водоспад Кам'янка і Журавлине озеро
Водоспад Кам'янка знаходиться на однойменній річці Кам'янка: це трохи понад 8 кілометрів від Сколе. Цю відстань можна подолати як пішки, так і на велосипеді.
Зовсім поряд із водоспадом є невеликий підйом до Журавлиного або Мертвого озера. Важлива деталь в тому, що до озера веде саме підйом, і з велосипедами його подолати реально, але складно.
Фото: Водоспад Кам'янка на однойменній річці (РБК-Україна/Віталій Носач)
Біля водоспаду є ціла вервечка маленьких магазинчиків із сувенірами та кафе. Власники, як тільки бачать туристів, починають ласкаво запрошувати до себе поїсти грибної юшки чи випити кави. До речі, на пропозицію щодо юшки я дуже раджу погодитися - вона тут надзвичайно смачна, а якщо погода дощова й холодна, то ця страва ще й добре зігріває.
Людей біля водоспаду не дуже багато, особливо вранці. Можна робити селфі в будь-якій точці оглядового майданчика, й не переживати за соціальну дистанцію, коли захочеться посидіти в кафе.
Фото: Підйом до озера Журавлине (РБК-Україна/Віталій Носач)
Журавлине - або Мертве озеро - зовсім поряд із водоспадом. Підйом до нього зараз обладнали дерев’яними східцями, тому навіть в погану погоду до нього можна піднятися.
Мертвим його називають через високий вміст сірководню, тому вода має характерний чорний відтінок і в ній майже нічого не живе. Мабуть, вода в озері майже не ворушиться й скоріше нагадує суцільний шматок блискучого чорного скла.
Фото: Озеро Журавлине (РБК-Україна/Віталій
Від озера можна прокласти ще один маршрут - до печери та скель Пілігрим. Але тут я буду відвертою: це близько двох кілометрів по лісу, місцями є видовищні великі камені, вкриті мохом, а місцями треба просто пробиратися через чагарники.
В печеру спуститися самостійно й без необхідного обладнання не вийде: спуск в неї, без перебільшень, вертикальний. Чи варто зрештою робити гак і йти до Пілігрима? Ну, якщо вам більше немає чим зайнятися, то можна й сходити.
Фото: Скелі біля печери Пілігрим (РБК-Україна/Віталій Носач)
Палац Гредлів і Тустань
Хвилин двадцять пішої прогулянки від центру Сколе - і ви в іншому дуже красивому місці, палаці Гредлів.
Вікіпедія люб’язно підказує, що це двоповерховий палац у стилі необароко, закладений бароном Еугеніушем Кінскі в середині XIX століття, а трохи згодом перебудований братами Гредлями, які займалися в Сколе промисловістю.
Фото: Палац Гредлів (Тетяна Гордієнко)
Зараз на вході до парку, який оточує палац, натягнені величезні банери, які інформують, що тут планують створити туристичний візит-центр. Поки що ж палац стоїть і сумно розвалюється. От саме сумно: фонтан в центрі парку потроху втрачає свої ліплені краї та форму, сходи вищербилися й просіли, у вікнах понуро висять обірвані фіранки, а сама будівля кольором нагадує людину з вітіліго.
Десь на стінах проступає приємного охряного кольору фарба, а десь вона збита до самої кладки.
Фото: Палац красивий навіть у занедбаному стані (Тетяна Гордієнко)
Але в моєму особистому рейтингу кращих локацій "для подивитися в Сколе" палац на одній з перших позицій. Навіть у тому занедбаному стані, в якому він зараз перебуває, це дуже красиве місце. Всі його тріщинки та недосконалості можна розглядати довго.
За 30 кілометрів від Сколе знаходиться також Тустань. Це унікальний скельний комплекс, про який "РБК-Україна" детально вже розповідало тут. На цю поїздку теж варто запланувати час.
Зважуємо всі "за" та "проти"
Отже, за п’ять днів у Сколе можна находитися горами, посмакувати місцевими баношем, бограчем, дерунами та грибною юшкою, поїздити по околицях й подивитися палац, скелі, водоспади, озера.
Для мене окремою перевагою була й відсутність зв’язку та інтернету через гірський ландшафт: трудоголік всередині мене може й хотів би продовжити писати робочі мейли, та не міг. Тому на другий день цей привид роботи здався і залишив мене у спокої наодинці з горами, лісами та ріками.
Фото: Річка Опір біля Сколе (Тетяна Гордієнко)
"За":
- Зручна логістика;
- Можна ходити в радіальні походи;
- Чистий і красивий ліс в Національному природному парку "Сколівські Бескиди";
- Мало інших туристів.
"Проти":
- Гори не такі високі й мальовничі, як, наприклад, в Карпатському національному природному парку;
- Ціна квитків на поїзд: за ці ж гроші можна злітати за кордон. Або ж на свій страх та ризик їхати в купе з іншими пасажирами, які не факт що будуть дотримуватися усіх правил безпеки під час карантинних обмежень.
Нагадаємо, раніше ми писали про
головні маршрути підйому на Говерлу та про те, що треба знати
новачкам перед сходженням на вершину.
Крім того, пропонуємо почитати, в який період краще їхати в Карпати за спокійним відпочинком у горах.
https://travel.rbc.ua/ukr/show/tainstvennye-tropy-vodopad-dvorets-podrobnyy-1601551523.html
