Життєві мотиви і секрети щастя Михайла Білецького.
Майстру лісу Великомостівського лісництва Михайлу Білецькому – 69. Світлий погляд, добра вдача і щира посмішка, що раз по раз з’являються на його обличчі, викликають довіру, а сиві скроні – повагу. Життєва енергія так і вирує у цьому скромному та, водночас, відкритому до світу чоловікові. Та так, що й молоді козаки позаздрять його активності. Каже, джерелом натхнення незмінно впродовж багатьох років є ліс, а ще – внук Олег, що так любить із дідусем бувати на його обході. З особливим ентузіазмом хлопець допомагає у весняних та осінніх посадках лісу. А тому дід-лісівник і покладає надії, що родинна історія, пов’язана з лісом, знайде своє продовження й у наступних поколіннях.
По дорозі до лісових масивів, що перебувають під охороною Михайла Івановича, а вони розкинулись на майже 1000 гектарів, розповідає про те, як та чому обрав лісівниче ремесло.
До лісу прийшов уже у досить зрілому віці, у 40 років. Хоч у родині нашого героя лісівників і не було, проте у лісі працював батько дружини. Ось уже 22 роки справу тестя не просто продовжує – горить нею пан Михайло.
Ідемо лісовою стежиною, зліва гордо височіють 70–80-літні сосни, посаджені тестем-лісівником, справа – 20-літні, виплекані уже Михайлом Білецьким. Трохи далі – ділянка з деревцями, що посадили минулої осені. На ній видніються доглянуті та акуратні зелені рядочки.
«Весна була волога, дякувати Богу, – радіє лісівник. – То й сосни дали приросту аж 50 сантиметрів. Ось це і подобається найбільше у моїй роботі, що можу споглядати на результати вкладеної копіткої праці, за тим, як день за днем тягнуться догори молоді ліси».
У лісу свій календар і свій режим життя, непримітний для зовнішніх очей, але як тільки переступаєш ті «зелені» кордони, розумієш, що тут ще й свої правила. Перше і найголовніше – це не допустити лісової пожежі, запобігти випадкам лісопорушень чи браконьєрства, поважати приватність «мешканців» лісу та забирати своє сміття з лісу з собою. На сторожі виконання всіх цих та інших завдань стоїть майстер лісу. Тому і вихідних, як таких, у Михайла Білецького немає. Щонеділі чоловік їде одною дорогою до церкви через ліс, а повертається додому завжди іншою. Все для того, щоб не залишити без уваги, бодай, клаптик лісу. Хоча ніколи й не жалівся на інтенсивний робочий графік. Худорлявий та верткий, чоловік дотримується принципу, що рух – то життя.
Службу на охороні лісових масивів разом із лісівником несуть велосипед, мотоцикл та «Нива» ВАЗ-2121. Завдяки цим «залізним» коням можна всюди встигати, а з допомогою деяких і залишатись непоміченим, що теж важливо.
«Не тільки хороший лісівник, а ще й добрий сім’янин та людина, яка користується повагою як серед колег, так і місцевих мешканців», – каже про свого майстра лісничий Ігор Бочилюк.
Поки ми говоримо з Михайлом Івановичем, у лісі падає розмірений, спокійний дощ. Такий неквапливий він надає лісові особливого шарму. Мій сивочолий співрозмовник не поспішає ховатись від настирливих крапель. Так, ніби промокнути до нитки – це для нього звично. Робота у лісі не передбачає поблажок чи пільг у зв’язку із дощем чи спекою. Термінові та своєчасні завдання мають виконуватись у звичному режимі.
Повітря, напоєне дощем, стає свіжим і дихати на повні груди можна з особливою легкістю. Здається, ніби у лісі пахне самим життям.
«Ліс – то є життя, – ніби читає мої думки лісівник. – У такому шаленому ритмі подій у світі, такій кількості випробувань, що випадають на долю людей, знайти місце, де можна втримати душевну рівновагу та спокій, погодьтесь, непросто. Кожного ранку, коли іду на роботу, знаю, що ось-ось за поворотом мене чекає заспокійливий зелений простір».
А ще лісівник має чудову мотивацію, усвідомлення того, що ліс – це назавжди. Тому тут не може бути ані помилок, ані промахів, плодами цієї відповідальної роботи користатимуть уже нащадки. «А я щасливий, – зазначає Михайло Білецький, – що зможу бути причетним до цього «лісового завтра».
Галина МУРАВСЬКА,
фото авторки,
Газета “Природа і суспільство”
