Як лісівники у скрутний час підтримують один одного і допомагають армії

25 жовтня 2022

Чергова гуманітарна допомога польських лісівників побратимам зі Львівщини. Війна з російським окупантом зобов’язує всіх нас і всіма способами працювати на перемогу. Про це зайве нагадувати лісівникам Львівщини, які з перших днів вторгнення московського агресора на нашу територію долучилися до допомоги українським воякам. Найперше, працівники лісу з області воюють на фронті, є серед них і добровольці. Лісгоспи, перевиконуючи у цей непростий час свої виробничі плани, забезпечують військо деревиною для облаштування окопів, бліндажів, укріплень… І, нарешті, обласне управління лісового та мисливського господарства взяло на себе ще один, вкрай такий потрібний на сьогодні громадянський обов’язок, як разом із лісгоспами виступати колективним волонтером для нашої армії, використовуючи до цієї корисної справи плідну співпрацю з сусідами-побратимами лісової галузі Польщі. Ми вже розповідали, що на фронті вже «воюють» 49 джипів (38 від польських побратимів та 11 від лісгоспів Львівщини), 35 тепловізорів, 1000 тактичних рюкзаків. Про медикаменти, продукти, засоби гігієни тощо годі й говорити. І ось нова порція гуманітарної допомоги від лісівників сусідньої держави. – На цей раз побратими привезли 11 автомобілів підвищеної прохідності і 20 квадрокоптерів! – розповів заступник начальника, головний лісничий обласного управління Ярослав Целень і додав, що ще 20 дронів від польських друзів зараз проходять погодження в державних структурах Республіки Польща. Ярослав Целень також повідомив, що не так давно на запрошення Генеральної дирекції лісівників Польщі відвідав засідання працівників лісової галузі у Мучному, що неподалік українського кордону, і мав змогу подякувати їм за плідну співпрацю і волонтерську допомогу.   Там, на засіданні, генеральний директор Йозеф Кубіца запевнив лісівників Львівщини, що допомога з їхнього боку триватиме до повної перемоги України над російським окупантом. … А на акті передачі гуманітарної допомоги, яка відбувалася в одному з підрозділів Львівського ОУЛМГ, були присутні голова обласної військової адміністрації Максим Козицький, начальник обласного управління ЛМГ Анатолій Дейнека, начальник Головного управління ДСНС у Львівській області Юрій Кагітін, голова Львівської райдерж­адміністрації Христина Замула. Головний лісничий ДП «Стрийський лісгосп» Анатолій Цюк тут же продемонстрував присутнім роботу дронів, які відразу ж, так само, як і джипи, вирушать на фронт. – Разом переможемо! – завершив свій короткий виступ Анатолій Дейнека, вкотре перед тим подякувавши польським побратимам. Іван КОРСАК, фото автора, Газета “Природа і суспільство” https://ekoinform.com.ua/?p=16588

18 січня 2023

Про лісову інфраструктуру, її роль у лісовому господарстві та соціальному значенні. Мережа лісових доріг українських Карпат у 5–8 разів менша, ніж в Австрії, яка має оптимальну лісову інфраструктуру, отримавши статус розвиненої лісопромислової країни. отримати такий статус прагне й Україна. Для багатьох українців ліси, особливо в Карпатах, асоціюються з непролазними хащами та заплутаними втаємниченими стежками вірогідного блуду… Навіть дитяча пісенька про ялинку починається моторошним рядком: «У лісі, лісі темному, де ходить хитрий лис…». Чи насправді такі «темні» українські ліси? Сучасні лісові плантації змережані «зеленими артеріями», себто лісовими дорогами – земляними та кам’яними, які ще називають з твердим покриттям. Чи достатньо їх на сьогодні? – запитання скоріш риторичне, адже хоч мережа лісових доріг в Україні й розвивається, але густота її коливається залежно від регіону – від 3 км на 1 тис. га до 13,5 км. Якщо йдеться про ліси Карпатського регіону, де лісова дорожня інфраструктура має бути найрозвинутіша, то вона становить від 3,5 до 6 км/1000 га, при середньому значенні цього показника в гірських лісах Європи – 8–33 км/1000 га, що у 2–5 разів вище, ніж у нас. А якщо, скажімо, рівнятися на Австрію, що має статус розвиненої лісопромислової країни в гірських Альпах, то там уже створено оптимальну мережу лісових доріг від 3,5 до 7 км на 100! га, що в 5–8 разів більше, ніж в українських Карпатах. Висновок простий: на нас чекає ще величезна робота щодо розвитку розгалуженої мережі лісових «артерій». Анонсований Держлісагентством перший в історії українського лісівництва електронний Атлас лісових доріг, має показати реальний стан транспортної мережі в лісах України й допомогти правильно спланувати її розбудову на найближче майбутнє. У відомстві повідомили, що найближчим часом буде реалізовано пілотний проєкт транспортного освоєння окремого лісгоспу. На карту нанесуть усі наявні лісові дороги, якими здатний проїхати лісовозний автомобіль, та буде спроєктовано мережу трас для будівництва лісових доріг у майбутньому. Треба зазначити, що останніми роками утримання наявних і будівництво нових доріг проводилося переважно коштом лісгоспів, виходячи з фінансового стану кожного з них. – Тому й обсяг новозбудованих доріг залишає бажати кращого, – зазначають у Держлісагентстві. – Так, для прикладу, у 2020-му збудовано, відремонтовано та реконструйовано 240 кілометрів лісових автодоріг. У 2021-му збудовано 131 кілометр земляного полотна і на 161 кілометр – облаштовано дорожній одяг. Будівництво цього року продовжується, але обсяг також невеликий, потреба – на порядок більша. – Все це прекрасно усвідомлюють лісівники Львівщини і тому щороку закладають у свої виробничі плани трудомістке, а отже, недешеве будівництво лісових доріг, – розповів заступник начальника Львівського ОУЛМГ, головний інженер Юрій Гром’як. Аби краще бачити перспективу, мати більш чіткі орієнтири, на Львівщині депутати прийняли розроблену лісівниками Програму розвитку лісового господарства області на 2022–2026 роки, в якій заплановане будівництво 206 доріг. Програма цінна й тим, що передбачає часткове фінансування окремих проєктів лісової галузі з обласного бюджету. В обл­управлінні наголошують на важливості такої підтримки. Ось, скажімо, в минулому році лісівники поставили перед собою рубежі з двома цифрами – 22 і 20. Тобто збудувати 22 кілометри земляного полотна і 20 кілометрів доріг із твердим покриттям. Цифри ці не надто високі, бо були часи, коли лісгоспи Львівщини «стелили» й 55 кілометрів полотна, правда, це відбувалося при підтримці фінансування з державного бюджету. Нині такого, на жаль, нема, тож дають собі раду власними силами, де один кілометр земляної дороги, за словами того ж Юрія Гром’яка, коштує 300–500 тисяч гривень, а зі щебеню – від мільйона і більше. Повторимось, цифри не високі для львівських лісівників, проте на загальноукраїнському рівні вони виглядають куди привабливіше. Варто порівняти: з 161 кілометра лісових доріг, збудованих в Україні за минулий рік – 22 км – на Львівщині. Тобто, далеко не найбільша область виконала більш, аніж сьому частину робіт… Дороги в лісі потрібні з багатьох причин, роздумує вголос Юрій Гром’як. Найперша – промислова. Адже необхідне безперебійне транспортування деревини на склади. Причому, дороги дозволяють додатково залучати в господарський обіг технологічно недоступні стиглі, а також перестиглі та ушкоджені лісові ресурси. Розгалужена мережа спонукає активніше переходити на прогресивні, європейські методи господарювання, пов’язані з рубками переформування. Зрештою, берімо ще ширше – без лісових шляхів неможливо говорити про ефективність лісового господарювання взагалі, адже, окрім рубок: догляду, суцільних і вибіркових, є й інші лісівничі заходи. Скажімо, працівники лісової охорони можуть оперативно виїхати на місце загорання та запобігти лісовій пожежі, незаконній рубці, випадку браконьєрства чи інше порушення. При цьому лісові дороги слугують ще й протипожежними розривами. Часто, коли ліси розташовані в безпосередній близькості до населених пунктів, такі дороги розв’язують ще й соціальні проблеми, є критично важливими для сільських громад, місцевих мешканців. Не забуваймо й про туристів, любителів збирати гриби та ягоди, цілющі лікувальні трави… Для таких дороги ще й найкращий орієнтир, аби не загубитися у лісі. Будувати лісові дороги доля заставляє, насамперед, лісгоспи в гористій місцевості. Колись, скажімо, віддаль трелювання у Сколівському чи Славському лісгоспах становила 3–5 кілометрів, нині ж – не більше, як 200–300 метрів. Важливість удосконалення транспортної інфраструктури в горах добре усвідомлюється й на найвищому рівні. Ось лише кілька чинних загальнодержавних документів: «Концепція розвитку гірських територій українських Карпат», «Державна програма розвитку регіону українських Карпат», Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо заборони суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону», в яких поставлено завдання про розширення до 2030 року мережі лісових автодоріг із твердим покриттям у лісах регіону до 10 км на 1 тис. гектарів. Отже, не дивно, що з року в рік у дорожньому будівництві на Львівщині ведучими були і залишаються гірські лісгоспи: Славський, Сколівський, колишній Старосамбірський (нині у складі Самбірського лісгоспу). Перший, станом на 2017 рік, мав побудованих та відновлених 119,7 кілометра лісових доріг. Упродовж 2018 року побудовано ще 15,9 кілометра лісових доріг, 11,4 кілометра – з твердим покриттям. Роботи проводилися в Опорецькому лісництві – 4,5 км, Тухлянському лісництві – 6,4 км, Головецькому лісництві – 2,5 км та Сможанському лісництві – 2,5 кілометра лісових доріг. Крім того, в Сможанському лісництві споруджено міст для перетину водостоку. В минулому році побудовано 12,2 кілометра лісових доріг, при запланованих обсягах будівництва – 11,4 кілометра, з яких 8,9 км – дороги з твердим покриттям. Другий лісгосп, Сколівський, за останні два роки наростив понад 20 км доріг, активно розвивав дорожню інфраструктуру з 2007 року й нині її протяжність сягає 150 кілометрів. У лісгоспі є два екскаватори. «Катерпіллер» придбали цього року. Є два самоскиди, бульдозер… – Понад 90% дорожніх робіт підприємство виконує власними силами, – розповів директор ДП «Сколівське лісове господарство» Остап Бойко. – Це здешевлює, загалом, недешеве будівництво доріг.   Третє з перелічених вище підприємство, будуючи дороги собі, нерідко допомагає це робити й місцевим громадам. Так, нещодавно велися ремонтні роботи дороги місцевого значення, яка проходить через село Спас. Це стало можливим завдяки спільним зусиллям місцевої влади, підприємства «Салюс Груп» та ВВП «Надлісництво Старий Самбір» ДП «Самбірського лісового господарства». Нині в лідерах – колишній Жовківський лісгосп тепер ВВП «Надлісництво Жовква» ДП «Львівського ЛГ». Активно тривають роботи з прокладання дорожнього полотна у В’язівському лісництві. Станом на середину листопада пройдено більш, ніж 2 км згаданого маршруту. А загальна його протяжність становить 3,5 кілометра. При проєктуванні цього об’єкта лісової інфраструктури фахівці враховували ґрунтово-гідрологічні умови та характер рельєфу місцевості, а загальний напрям дороги вибирався з урахуванням мінімально допустимого впливу на навколишнє середо­вище. Зрештою, так чинять усі лісгоспи. Роботи фінансуються коштом підприємства. Як зазначив його керівник Василь Височанський, у надлісництві націлені на довготривале використання цього шляху, що сприятиме культурі лісогосподарського виробництва та забезпечить умови для організації сталого ведення лісового господарства із застосуванням сучасних європейських принципів. Хід будівництва об’єкта лісової інфраструктури регулярно контролює Юрій Гром’як. Ширина цієї лісової дороги становитиме 4,5 метра, а розрахункова швидкість транспорту – 20 кілометрів на годину. І поки погодні умови сприятливі, увесь комплекс робіт ведеться доволі швидкими темпами. Правда, відразу робити тверде покриття не будуть. Через зиму земляне полотно має встоятися, а тоді його накриють щебенем. Практика довела, що така технологія краща і дорога служитиме довше. – Будівництво доріг у ДП «Бродівський лісгосп» теж на рівні, – розповів головний інженер Микола Серватович. – Загальна довжина новозбудованих лісових дорiг у нашому господарстві становить майже 42 кілометри. В недалекому минулому Бродівський лісгосп був кращим в області за багатьма показниками. Дорожніми в тому числі. Густота доріг тут становить 15,5 кілометра на 1 тисячу гектарів. Без добротних доріг вести нині ефективну лісогосподарську діяльність неможливо. Кому ж, як не працівникам лісгоспів, розуміти це якнайкраще і прокладати в дрімучих хащах нові «артерії» і «вени»… Це розуміння завжди підсилювало й сусідство Львівщини з країнами Європейського Союзу. Передові методи господарювання обов’язково передбачали більше й кращих доріг. Ми вже наводили приклад Австрії. Тож львів’янам сам Бог велів перейняти цей досвід, як і польський, і чеський, і досвід країн Балтії. Ще у 2007 році у львівських Карпатах стартував проєкт, котрий здійснювався з використанням досвіду Федерації лісів Австрії і полягав у будівництві 55 кілометрів гірської дороги. Для реалізації цього будівництва з Державного бюджету України (вперше за роки Незалежності) було виділено 16 мільйонів гривень. – Будували дороги лісогосподарського та рекреаційного призначення з гранітно-щебеневим покриттям у районах Сколе та Славського, а також на Турківщині, – зазначає начальник Львівського ОУЛМГ Анатолій Дейнека. – Для будівництва використовувалися австрійські технології та техніка, а саме будівництво здійснювало спільне українсько-австрійське підприємство «Опілля». Будівництво таких доріг допомагало ліквідувати наслідки всихання смерекових лісів та здійснити ялицево-букові насадження, що покращувало протипожежний стан карпатських лісів. Окрім цього, дороги вели до відпочинкових баз. І, звісно, скрупульозно переймався австрійський досвід, технології будівництва доріг. Австріяки стверджують, що добрий десяток років їхні новозбудовані дороги не потребують жодного догляду, додаткових фінансових витрат. З того часу минуло півтора десятка літ. Лісові підприємства Львівщини обзавелися сучасною дорожньо-будівною технікою, підготовлено кваліфікований персонал як інженерно-технічних працівників, так і робітників. І, що особливо важливо, освоєно сучасні методи будівництва лісових автодоріг у різних природно-виробничих умовах. Переважно будуються лісові автодороги ІІ і ІІІ типів, параметри яких характеризуються такими показниками: розрахункова швидкість руху – 20–40 км/год., ширина земляного полотна – 4,0–4,5 м, ширина проїзної частини – 3–3,5 м, мінімальний радіус кривих у плані – 15–20 м (менші значення відносяться до доріг ІІІ типу), максимальні поздовжні ухили – 10–16% (більші значення характерні для гірських умов). У багатьох випадках при будівництві таких доріг застосовуються принципи ландшафтного планування їхніх трас, що дозволяє забезпечувати вписування елементів дороги в рельєф місцевості, не знижуючи цінності самих ландшафтів. Очевидно, співпраця на міжнародному рівні не переривається, а набирає щораз, то більших обертів. Одна з останніх акцій відбулася у травні минулого року за ініціативи Держлісагентства й Федерального міністерства сталого розвитку та туризму Австрії – «круглий стіл», де сторони обмінювалися досвідом із питань запобігання наслідків стихійних лих у лісах. Участь у заході взяли 75 українських фахівців – представники Держлісагентства, обласних управлінь Карпатського регіону, державних лісогосподарських підприємств та наукових установ. Українська сторона представила напрацювання стосовно заходів у лісах, направлених на запобігання повеням, зокрема, щодо вимог до трелювальних волоків, будівництва лісових доріг. І ось зовсім свіжий факт. За сприяння Федерального міністерства сільського, лісового, регіонального та водного господарства Республіки Австрія і підтримки Австрійського лісового дослідницького центру (BFW) та Інституту лісової інженерії віденського Університету природних ресурсів та наук для життя (BOKU) в період з 22 листопада по 6 грудня 2022 року відбувся міжнародний навчальний семінар з питань планування, проєктування і будівництва лісових автомобільних доріг. До складу делегації від Українських лісівників увійшли працівники Держлісагентства, УкрНДІгірліс та Львівського, Франківського, Чернівецького обласних управлінь. Йшлося про особливості будівництва лісових автомобільних доріг на всіх етапах, починаючи від планування і трасування, закінчуючи фінансуванням та самим процесом будівництва. Знаковим є те, що Львівське ОУЛМГ, як уже зазначалося, стало першим в Україні, хто запровадив цей спосіб будівництва. І тепер, через 15 років, процес виходить на новий вищий рівень свого розвитку також на території Львівської області. Лісові дороги – задоволення не з дешевих, але … іншого виходу нема. На них ідуть кошти від виробничої діяльності, надання всілякого роду послуг. І, звісно, лісгоспи повинні шукати та використовувати додаткові джерела доходів, бо втілення Програми 2022–2026 потребує ресурсного забезпечення, лише на цей рік це понад 1 мільярд гривень у державі. – Творчо підійшов до цього, зокрема, Львівський лісгосп, – розповів начальник відділу лісового господарства ОУЛМГ Валерій Арманаш. – Віддав в оренду площу біля Винників для запуску там гірськолижного курорту. Новий комплекс розташований поблизу старого озера за майже 9 кілометрів від центру Львова. На території бази розміщено три схили: 475, 528 та 595 метрів. Дві з трьох трас мають штучне покриття. До того ж, тут передбачено два спуски для катання на надувних санках довжиною 80 та 200 метрів. Одне слово, вигода взаємна – і відпочивальникам, і лісівникам, які від оренди 20 гектарів площі отримуватимуть сотні тисяч гривень. Реформа лісової галузі передбачає злиття 158 лісогосподарських підприємств в єдине державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України». Відбувається трансформація 24 обласних управлінь Держлісагентства в 9 регіональних управлінь відповідно до лісорослинних зон, кількості лісокористувачів та площі лісів. У цьому контексті Атлас лісових автомобільних доріг буде поєднаний з даними різноспектральних космічних знімків, які визначають «маску» лісу. – Сподіваюсь, – наголошує Голова Держлісагентства Юрій Болоховець, – що проєкт підтримають наші партнери з UNDP Ukraine. Адже лісові автомобільні дороги – це не лише економіка підприємства, але й протипожежна безпека (змога швидко дістатися до місця виникнення пожежі і локалізувати займання) та збереження природної екосистеми. А ще щільна транспортна мережа – це можливість збільшити відсоток вибіркових поступових рубок, як сучасного інструменту формування та збереження природних лісів країни. Ігор ТАБІНСЬКИЙ, фото автора, “Лісовий і мисливський журнал” https://ekoinform.com.ua/?p=17123

5 січня 2023

Конкурс дитячих різдвяних саморобок провів Національний парк. У школах Сколівської, Славської та Козівської громад, Львівщина, завершився конкурс на кращу Різдвяну іграшку для українських вояків. Його організували Національний природний парк «Сколівські Бескиди» та місцеві відділи освіти між учнями шкіл та вихованцями гуртків з благородною метою – виховання школярів у дусі патріотизму, любові до Батьківщини, розвитку творчої ініціативи та пізнавальної діяльності, формування практичних навичок з виготовлення новорічних іграшок і, звісно, моральної підтримки українських бійців. – Дитяче тепло там, на фронті, де наші воїни героїчно протистоять імперській Росії, також потрібне, – підкреслив директор Національного природного парку «Сколівські Бескиди» Василь Приндак. Кожна школа відібрала кращі іграшки – мініатюрні ялиночки, віночки, паперові ангелики, малюнки на дереві, вишивки, гірлянди, обереги. Принагідно нагадаємо, що за умовами конкурсу всі вироби мали бути екологічними. Не допускалося використання штучних матеріалів, таких, скажімо, як пластик чи поліетиленові пакети. Також не приймалися на новорічний конкурс іграшки, куплені у крамницях. Журі відібрало близько 200 кращих конкурсних робіт. На другому поверсі адміністративної будівлі Парку, у просторому коридорі, розмістили стенд-виставку з виробами учнів для публічного огляду. Далі частину витворів дитячого мистецтва разом з теплими речами, продуктами повіз на фронт на подарованому автомобілі Нісан Терано колишній працівник «Сколівських Бескидів», а нині доброволець, боєць ЗСУ Михайло Фольтин. Друга частина іграшок виставлена на аукціоні (до нього доєднався Благодійний фонд «Карітас» при УГКЦ) і кошти передадуть на потреби українського війська. Конкурсом разом з відділами освіти трьох територіальних громад опікувався заступник директора Парку Василь Бандерич, а також фахівці з екологічної освіти – Оксана Федишин, Іванна Іваникович, Оксана Калинів. Уже згадуване журі на чолі з першим заступником директора, головним лісничим НПП «Сколівські Бескиди» Юрієм Волосом, розповів лісничий Сколівського лісництва Василь Бабич, засідало ще кілька разів і з поміж відібраних 195 кращих робіт визначило абсолютних переможців серед школярів у різних номінаціях та вікових групах. Адміністрація НПП «Сколівські Бескиди» висловила щирі подяки школам за активну участь у допомозі ЗСУ та нагородила кращих її вихованців грамотами й грошовими преміями. Ігор ТАБІНСЬКИЙ, Газета “Природа і суспільство” https://ekoinform.com.ua/?p=17065

26 грудня 2022

Чергову партію зимового одягу львів’яни передали до війська. Українська армія нині, в період війни з російським агресором, якому успішно протистоїть на всіх фронтах, крок за кроком звільняючи від окупанта нашу територію, користується надзвичайною любов’ю народу. Це видно по тому, як зустрічає своїх визволителів люд, який скуштував російської «цивілізації»; по тому, якого масштабу набрав у країні волонтерський рух; по тому, як уся країна перейнялася долею української армії. Активну участь у допомозі армії, військовим частинам, бійцям беруть лісівники. В зимовий період неабиякого розмаху набрав патріотичний благодійний рух «З теплом до армії». В акцію, як ми вже повідомляли, інтенсивно включилися львівські лісівники. – Комплекти теплого одягу, спальні мішки, подушки, буржуйки, павербанки, трав’яні чаї, мед, усе придасться бійцям в окопах, – каже перший заступник начальника управління, головний лісничий ЛОЛМГ Ярослав Целень і розповідає, що лісівники Львівщини регулярно передають захисникам України допомогу. В тому числі й ту, яка регулярно надходить від польських побратимів лісової галузі. Днями на фронт передано другу партію комплектів теплого одягу та взуття, рюкзаків, спальних мішків… До акції самостійно долучаються й окремі державні лісові господарства. Ми вже подавали інформацію про допомогу НПП «Сколівські Бескиди». На цей раз вона надійшла з ДП «Рава-Руське лісове господарство». Тамтешні лісівники передали 100 комплектів теплого одягу 59 окремій Мотопіхотній бригаді ім. Якова Гандзюка, 93 ОМБР, 53 ОСБ та ще одній з військових частин. У комплектах – тепле взуття, шапки, шкарпетки, рукавиці, термобілизна. Окрім того, військовим передали 14 рюкзаків, 10 зимових форм, павербанки. Очевидно, що все згодиться на фронті й наблизить нашу перемогу, в яку свято вірить уся країна. Слава Україні! Ігор ТАБІНСЬКИЙ, Газета “Природа і суспільство” https://ekoinform.com.ua/?p=16988

28 листопада 2022

Про молоді кадри успішного лісництва. Відокремлений виробничий підрозділ «Надлісництво Буськ», що в підпорядкуванні ДП «Радехівське лісомисливське господарство», розташоване в зоні Малого Полісся. Основною деревною породою тут є сосна. У лісовому фонді підприємства хвойні насадження (сосна, модрина) становлять майже половину (з 3472 га) площі. З 24 типів лісу, які виявлені тут, найбільш поширеними є грабово-дубово-соснові та грабово-соснові. Віковий аналіз лісових площ, у тому числі, із залученням авторитетних науковців, показує, що процес продукування деревини потребує інтенсифікації. Варто сказати, що підприємство має для цього значні потенційні можливості: лісові насадження відзначаються високим класом бонітету. Так, площі з перевагою сосни звичайної першого і вище класів займають 90 відсотків. Наскільки важливе значення лісівники підприємства надають відбору постійних лісових ділянок, генетичних резерватів сосни звичайної і дуба звичайного, плюсових дерев, можна детально довідатися з Практичних рекомендацій «Селекційна інвентаризація об’єктів постійної лісонасінної бази ДП «Буське лісове господарство» та шляхи відтворення генетичних ресурсів основних лісотвірних порід», виданих окремою книжкою минулого року, авторами яких є науковець Національного лісотехнічного університету – професор кафедри лісових культур і лісової селекції, доктор сільськогосподарських наук Юрій Дебринюк, директор на той час «ДП «Буське лісове господарство» (нині в результаті реформи «Надлісництво Буськ» у складі Радехівського лісгоспу) Микола Яворський та головний лісничий Ігор М’якуш. Зазначені автори – оптимальне поєднання наукових досягнень з практичним досвідом. Такий «сплав» завжди приводив до успіху. Це, сказати б, перевірено самою, пробачте за тавтологію, практикою. – Звісно, що успіх буде й тепер, – переконані і лісничий Грабівського лісництва Леонтій Драпак, і його помічник Дмитро Вовк.   На ділянці доповнення лісничий Грабівського лісництва Леонтій Драпак з помічником Дмитром Вовком при огляді лісокультурної площі Та очевидно, що вирощування лісу – процес тривалий, і кінцевого результату доведеться чекати десятки літ. Ось навесні у 38 кварталі Грабівського заліснювали ділянку № 3 після зрубу у 2021 році – гектар площі. Чотири ряди сосни, два – дуба. В кожну десяту лунку – йшла модрина. «Все, як книжка пише!», – стверджували в один голос відповідальні молоді лісівники і почергово, з голови, «видавали» статистику: посаджено 5710 штук саджанців, з них 3600 – сосни. Далі розповіли, що в такому товаристві модрина почувається добре, підріст у середньому становить 25–30 сантиметрів. А щодо того ж таки тривалого процесу: стиглість модрини – 50–60 років, сосни – 80. – Це, скоріш за все, дар уже наступним поколінням лісівників, – зазначає Леонтій Драпак. – А ми слідкуватимемо за результатами проміжними, приростом лісу, з доглядом, доповненнями, санітарними заходами. Сам лісничий – родом з Тернопільщини. Закінчив Кременецький лісотехнічний коледж. Працював у тамтешніх лісгоспах – єгерем, лісником, майстром лісу, помічником лісничого. На Львівщині два роки був лісничим у Незнанівському лісництві і ось уже два роки у Грабівському. Певний досвід, звісно, набуто. Та нині Леонтій Драпак поповнює ще й знання – заочно у Національному лісотехнічному університеті. Коли прийшов у Грабівське лісництво, всерйоз взявся за безпеку деревостану. На Тернопільщині мав справу з листяним лісом, де ймовірність пожежі менша. А от хвоя до вогню вкрай уразлива, легкозаймиста, тут усе вирішують секунди. Тож першим ділом обладнав три (по три кубометри води) бочки, які чіпляють до трактора. До бочок під’єднані мотопомпи зі шлангами і пожежними рукавами. Такий агрегат має перевагу навіть над пожежним автомобілем, бо в лісництві є місця, де він просто не «проб’ється», а трактор – дасть раду. Цього року, як не прикро, мав місце «спалах» у 7 кварталі. Дим оперативно зафіксував інженер з охорони і захисту лісу Тарас Феденишин. На щастя, пожежу ліквідували з мінімальними втратами. А бочки з водою зосереджені в найбільш небезпечних місцях – у районі Гути, Яблунівки, Полоничної. Також є в лісництві опорний протипожежний пункт, рації – на випадок, якби, не дай Боже, пропав мобільний зв’язок. Пожежна безпека – важливий, але далеко не єдиний напрямок у роботі Леонтія Драпака. В полі його постійного зору і обов’язків і мережа тимчасових лісових розсадників (загальна площа – 0,4 гектара), і насіння (минулого року його зібрали і віддали на переробку в лісовий селекційно-насіннєвий центр у Брюховичах одну тонну), і, звісно, понад два десятки плюсових дерев сосни звичайної, які є гордістю не лише лісництва, Львівщини, а й України. Не випадково, напевне, мер Буська Ростислав Сліпець вручив Леонтієві Драпакові Кубок кращого молодого лісівника району, а Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України за багаторічну сумлінну працю в галузі, вагомий внесок у розвиток та підвищення ефективності лісогосподарського виробництва, високу професійну майстерність відзначило Подякою з нагоди Дня працівника лісу. На відміну від лісничого Леонтія Драпака, основний стаж у лісовій галузі якого припав на Тернопільщину, частково Київщину (Святошинське лісництво), його помічник Дмитро Вовк, як кажуть, з діда-прадіда місцевий, з Яблунівки. Батько, Любомир Вовк, працює в лісовій галузі водієм, тож не раз і не два брав ще дітвака-юнака з собою. Звісно, що хлопець знає чи не всі тут стежки-дороги. Знає і лісівників. Таким чином, коли прийшов у лісництво півтора роки тому після закінчення Національного лісотехнічного університету, прийняли, як свого. Дмитро Вовк – поки що бакалавр. Та вже заочно взявся за магістратуру. Наприкінці листопада – сесія. Це значить, що два тижні з робочого ритму випаде. Випаде не лише у нього, а й у Леонтія Драпака. Когось на їхнє місце, звісно, призначать, але й самі лісівники також знаходитимуть якесь сесійне «вікно», аби бути в курсі ритму лісництва, робочого графіку колективу з одного старшого майстра, чотирьох лісників і двох лісокультурниць. У житті помічника лісничого Дмитра Вовка нинішня осінь почала другий річний кругообіг. Сюди на роботу прийшов у червні 2021-го. Друге коло «осені – весни» дається легше. Отримано перший практичний досвід – восени 2021-го і навесні 2022-го. Недавно здійснено інвентаризацію культур на 25 гектарах. Потрібне доповнення, оскільки нинішнє літо було скупе на опади. Пригадує, минулорічні калюжі, рівчаки світилися на сонці дзеркалами води. Нині від неї не лишилося й сліду. Дмитрові Вовку – 23-й рік. Дещо старший від нього Леонтій Драпак. Та обидва ще, як зазначалося, студенти-заочники. Можна висловитися й по-іншому. Вони – молоді кадри, сповнені енергії, ентузіазму, бажання проявити себе, показати результат. – Якраз такі нам потрібні, – категоричний у своїх переконаннях директор Радехівського лісгоспу Степан Данькевич, який жодним чином не сковує рвійної ініціативи перспективних працівників і при тому зізнається, що й сам, і разом з Миколою Яворським часто відвідують Грабівське. Звісно, не для того, аби дати «прочухана» молодій «зелені», а щоб заохотити, морально підтримати, відзначити охайне (це треба бачити) лісництво. За ними – майбутнє лісової галузі, яка щораз, то більше покладається на ефективний сплав науки і практичного досвіду. Ігор ТАБІНСЬКИЙ, фото автора, Газета “Природа і суспільство” https://ekoinform.com.ua/?p=16813

15 листопада 2022

Один день помічника лісничого Оксани Чубірки. День для головного лісничого Золочівського лісгоспу Ігоря Повзанюка та помічниці лісничого Словітського лісництва Оксани Чубірки видався напруженим. На фініші – інвентаризація лісових культур. В якому вони стані? Чи потребують доповнення, чи навпаки – вивільнення від другорядних порід? Як приживляються?.. Все потрібно оглянути, оцінити. На кожній ділянці є пробні площі – чотири відсотки від одного гектара, – за якими робиться належний присуд і визначається план заходів. Нині лісівники вже побували у 12-му кварталі – там гарне природне поновлення, оглянули 18-й, 19-й, 24-й, 29-й квартали. І ось зараз у 30-му. Лісова дорога розітнула його майже навпіл. Зліва – півтора гектари дворічної дугласії, справа – модрина-п’ятирічка. Вона вже досягла тієї стадії, аби перейти в покриту лісову площу, в ліс, за яким треба буде уважно доглядати, зокрема, чистити міжряддя від другорядних порід – верби, осики. Оксана Чубірка з папкою під пахвою. Часом з неї витягне якийсь аркуш. Щось занотує. Тут і карта з планом лісових насаджень, розбитих по кварталах, виділах. Ігор Повзанюк в інвентаризаційній кампанії лісгоспу – закріплений за двома лісництвами. Одне з них – Словітське. Станом оглянутих ділянок, загалом, задоволений. Лісові культури в лісництві – сфера відповідальності помічника лісничого, тобто Оксани Чубірки, – пояснює. – Лісничий більше переймається заготівлею деревини. Очевидно, що чітко розподілені обов’язки – це вагома частина успіху. Оксана Чубірка з тим погоджується, але проти, аби успіхи приписувати їй. Словітське лісництво поділене на чотири дільниці. За кожною закріплений майстер лісу. Ось тут, зокрема, й у 30-му кварталі, господарює Володимир Гнатів. На цій посаді він уже 18 років. Помічниця лісничого не знає кращого майстра, який би так фахово та дбайливо викохував лісові культури. Знав їх властивості, слабкі і сильні сторони. Хто любить простір, хто світло, хто швидше за всіх підростає, як, скажімо, модрина, а хто повільніше. Ось обабіч дороги дугласія. Треба пильнувати, аби в цьому районі не з’явилися кози. Люблять вони обгризати це симпатичне вічнозелене деревце. Оксана Чубірка охоче розповідає про інших. І не надто багатослівна, коли мова заходить про неї. А в лісовій галузі – уже двадцять літ. … Родом Оксана із Закарпаття. Її село Латірка Воловецького району на півночі області. А Закарпатський лісотехнічний коледж (колись технікум) у Хусті. Аби добратися до нього, їй потрібно було перетнути всю область із півночі на південь, через Мукачеве, Сваляву, Іршаву. Та це не стало перешкодою для впертої юнки, яка любила ліс і мріяла працювати для його блага. Добиралася різними способами і закінчила навчальний заклад з червоним дипломом. Якось її підвозив доброзичливий чоловік. Розговорились і той порадив іти вчитися далі – до Львова, в Лісотехнічний університет. Звісно, Оксана про нього чула, але зриватися з місця в іншу область ніби й не планувала. Та пропозиція водія з попутного автомобіля час від часу зринала у свідомості і в якийсь момент визріла – вона поїде! Поїхала. Закінчила. І ось, врешті-решт, опинилася на своєму улюбленому місці, на улюбленій роботі. Яка приносить їй задоволення. В Оксани троє дітей. Найстарший, Василь, недалеко «втік» від матері – закінчив магістратуру на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Його наукове зацікавлення – земля, ґрунти. Середульший, Богдан, пішов її, Оксаниними, стопами, вчиться на другому курсі Кременецького лісотехнічного коледжу, що на Тернопіллі. А Марічка – поки що лише в третьому класі. Її доля ще має час попрацювати над професійною орієнтацією. … День, нагрітою на сонці рукою, впритул дотягувався до вечора, аби передати йому естафетну палицю в цього суцільному марафоні буднів і свят. Його біг на сьогодні скінчено. Скінчили свої нинішні обов’язки й Ігор Повзанюк та Оксана Чубірка. Ліс проводжав своїх опікунів ледь чутним, лагідним для вуха шумом, грайливим погойдуванням віт. Під ногами шурхотіло жовтогаряче, багряне, коричневе листя. Ігор ТАБІНСЬКИЙ, фото автора, Газета “Природа і суспільство” https://ekoinform.com.ua/?p=16742

3 листопада 2022

Як лісничий став волонтером. Микола Музика – головний лісничий, який пропрацював у Рава-Руському лісгоспі чотири десятки літ. Цей своєрідний сімейний рекорд нині побиває його син Михайло. «Кубомаса» лісових асоціацій при ближчому знайомстві з молодшим Музикою, зізнатися, зашкалює. З’явився Михайло Музика на білий світ у селі, яке має чисту лісову назву – Забір’я. З північного боку воно оточене лісом, який в основному складається з сосни, дуба, берези, горобини, у вологих місцях зрідка росте вільха. Звідси й урочища, з якими близько познайомився ще в дитинстві – Берізник, Соснина, Дубрівка, Тополі. Збирав чорниці, малину, ожину, гриби. Поблизу Забір’я, у бору, стрічав зайців, лисиць, козуль, лосів і, моторошно згадувати, диких кабанів. Загадкова романтика лісу змалечку всотувалася в його свідомість. Поступово, впевнено й методично. Після школи факультет лісового господарства Національного лісотехнічного інституту у Львові (нині університет), звісно, не був випадковістю. Михайло Музика на очах мужнів і щораз більше розумів: ліс – це й складна промислова галузь, важливий суб’єкт екологічної системи. Після закінчення вишу молодий спеціаліст повернувся до Річківського лісництва. Трудився майстром лісу, помічником лісничого. Далі була ще одна кар’єрна сходинка – лісничий Немирівського лісництва. І згодом – 27 років Михайло Музика працював головним лісничим ДП «Рава-Руський лісгосп», аж до виходу на пенсію. Та виходу на пенсію, в його класичному розумінні, звісно, не було. Досвід лісівника, який пройшов на підприємстві всі ступені росту, стає в нагоді й нині – в ролі начальника відділу лісового господарства. Нинішні пріоритети Михайла Миколайовича – створення здорових лісів, збільшення середніх запасів деревини на гектарі площі, а також нарощування обсягів цінних порід – дубових, букових насаджень… Та є ще один пріоритет, пов’язаний з агресивним вторгненням імперської РФ на територію України. За десятиліття роботи на прикордонному підприємстві Михайло Музика обзавівся численними друзями в лісових галузях Польщі, Німеччини, Словаччини, Чехії. Починаючи з перших днів війни, українському ветеранові лісу почали телефонувати побратими з Кросно, Любліна, Томашова. Тамтешні директори підприємств, вище керівництво, зокрема, начальник управління лісів Кросно Марек Марецький, Любліна – Зигмунд Бира, знайомі лісничі пропонували гуманітарну допомогу – ліки, продукти, засоби гігієни, обігрівачі для пункту біженців, оперативно створеного перед кордоном. Все це потрібно було чимскоріш забирати з території Польщі. Михайло Музика підходив для цього якнайкраще, йому, пенсіонерові, дозволялося без проблем перетинати лінію кордону. Дотичний лісівник і до організації та перевезення понад тисячі «рюкзаків допомоги» для лісової охорони з території Польщі, і до трьох траншів джипів для українського війська від польських побратимів, і до сотень ліжок із повним комплектом для польових шпиталів із Німеччини. – Днями, – зауважує Михайло Миколайович, – очікуємо четвертий транш польських автомобілів підвищеної прохідності. Та дзвінки лунали не лише із-за кордону. Лісівники зі сходу, центру України просили прилаштувати хоч десь власні сім’ї, малолітніх дітей. І тут знову в нагоді ставали давні зв’язки з польськими, словацькими побратимами, прихистки, організовані на лісгоспах Карпат. Михайло Музика щодо своєї волонтерської «парафії» не надто багатослівний. Побоюється, аби його допомога не була сприйнята, як вихваляння. Робив, що міг. Мабуть, так чинив би кожен нормальний чоловік. Лісівник виявився більш говірливим, коли на одній з лісових галявин розмовляли про сучасний стан ведення господарства крізь призму західного досвіду. Наголошував на необхідності об’єктивного підходу до оцінки роботи галузі. Найбільш поширене звинувачення, що кидається в очі лісівникам – у нещадному вирубуванні лісів. Так, рубають, але й відновлюють, переходять на рубки переформування. Скажімо, у тій же Польщі, галузь працює куди більш інтенсивно. Томашівське надлісництво з площею у 18 тисяч гектарів лісу за рік рубає 130 тисяч кубічних метрів деревини, в середньому втричі більше, аніж Рава-Руський лісгосп. Лісівник спіймав зором невисокий дубок та й злагіднів на обличчі. Що може бути приємнішого, ніж посадити його кілька десятків років тому тридцяти сантиметровим пагінцем і бачити нині, як він поволі розростається ввись і вшир, сягає мало не метра. Неподалік виднівся дуб набагато старший, з розлогою, подібною до пірамідального шатра, кроною, могутнім, у кілька обхватів, стовбуром. Його теж садив якийсь лісівник. Дуб розмірено погойдував на легкому вітрі кострубатим гіллям. Колись гладенька кора з сірої стала темнішою, погрубіла, вкрилася тріщинами. Листя з помаранчевого та яскраво-червоного віддавало ближчою до коричневої барви. Три-чотири десятки років для дуба, звісно – не вік, він тягнеться вгору по сантиметрові за рік. Але згодом велич і потуга вражають. Звичайна часова карусель зі своєю невпинною тенденцією і закономірністю. Дотична вона й до Михайла Музики. Зморшки з плином літ скибками орють чоло, пальці рук стають вузлуватими, проте в душі – та ж любов до лісу, щемкий трепет при його згадці, а за плечима – густа, як військова маскувальна сітка, мережа неоціненного досвіду. Ігор ТАБІНСЬКИЙ, фото автора, “Лісовий і мисливський журнал” https://ekoinform.com.ua/?p=16659  

27 жовтня 2022

Як вирощують саджанці в Рава-Руському лісгоспі. Зміна кадрів – процес тонкий, і правило нової мітли, яка по-новому мете, в даному випадку не завжди підходить, тим паче, коли перед наступником працював чоловік сумлінний, люблячий свою професію, з неабияким досвідом. Напевно, саме про це розмірковував директор ДП «Рава-Руське лісове господарство» Антон Косовський, коли замість Михайла Музики, який виходив на заслужений відпочинок, призначав на посаду головного лісничого лісгоспу Тараса Чіхрака. На думку директора, у напрямках виробничого ритму підприємства, загалом, нічого ламати непотрібно було, хіба лише ще більше підсилити свіжою енергетикою окремі сегменти в його діяльності. Стосувалося це й тепличного господарства, вирощування сіянців. Воно, звісно, на Львівщині є потужний, відомий на всю Україну, з високим, за останнім словом прогресу, технологічним обладнанням насіннєвий центр, і за садивний матеріал можна було б не хвилюватися. Але… В нинішніх непростих умовах, коли на економічну стабільність важким тягарем накладається війна з російським окупантом, коли на закупівлю саджанців коштів може, – не дай, Господи, – забракнути, добре мати й власні запаси. – Отже, з карт-бланшем від директора лісгоспу, який вважає посаду головного лісничого правою рукою керівника з лісовідтворення, – зізнається Тарас Чіхрак, – можна було засукувати рукави і братися до діла – вирощувати якісний садивний матеріал і відповідно плекати стійкі, надійні деревостани. Звісно, що на рішення впливали й висновки науковців, з якими тісно співпрацюють лісівники області. Професор кафедри лісових культур і лісової селекції Національного лісотехнічного університету у Львові Юрій Дебринюк пояснює: садивний матеріал, що вирощений в конкретному лісгоспі, в ньому й найкраще приживається, бо уже пристосований до конкретних рослинних умов. У ДП «Рава-Руський лісгосп», який завдяки вмілому керівництву останнім часом прогресує і міцно закріпився на Львівщині, взяли курс на вирощування сіянців із закритою кореневою системою, тобто на суттєве збільшення їх частки. Потреба лісгоспу – 400 тисяч штук сіянців сосни звичайної. Господарство забезпечить себе високоякісним матеріалом головної лісотвірної породи. …З Тарасом Чіхраком відвідали кілька лісництв. У Річківському тягнуться вгору 300 тисяч сіянців із закритою кореневою системою. Сосна звичайна, модрина, дугласія… А 50 тисяч штук із них становлять сіянці дуба звичайного. Про дуба Тарас Чіхрак може говорити без кінця. Може навіть вступати в дискусію з науковцями, зокрема тими, які стверджують, що він є головною, чи принаймні має виступати такою, породою в лісі. В умовах Малого Полісся, твердить головний лісничий, дуб звичайний «працює» як порода підгінна, супутня і, звісно, така, що збагачує ґрунти. Вирощування сіянців дуба із закритою кореневою системою набагато ефективніше, аніж при відкритій. Дуб має величезний корінь. Сіянець, висотою 20–30 сантиметрів під землею ховає до двох і більше його метрів. Коли пересаджувати дворічку з розсадника в ліс, губиться, тобто лишається в землі, до 60 відсотків кореневища. Очевидно, що в промислових умовах, де йдеться про тисячі деревець, їх не всі одночасно вдасться зразу пересадити. Відбувається обвітрення коріння, воно втрачає вологу. Головний лісничий детально розповідає й про те, як опрацьовують касети з сіянцями. В комірку висівають дві-три зернини. При сходах зайві забирають. Вищипати зайвину легше, аніж пізніше пересіювати, коли б насіння не проклюнулося. – Існує три сотні причин хвороб дуба, – продовжує Тарас Чіхрак. – Та основна проблема, – вважає він, – кліматичні зміни, зокрема, зниження рівня ґрунтових вод. Зрештою, це стосується не лише дуба. На два метри занурюється корінням у землю сосна. А вода опускається на три! Та на природні умови лісівники не впливають. А ось якісні саджанці виростити для лісу – інша справа. Антон Косовський, який є великим прихильником вирощування сіянців із закритою кореневою системою, наголошує, що на даний момент лісівники ДП «Рава-Руський лісгосп» звертають особливу увагу на високопродуктивні породи – дугласію, модрину європейську та ялицю гігантську і планують створювати лісові культури плантаційного типу даних порід і таким чином створювати запас насіння та садивного матеріалу в закритій кореневій системі. Над цим і ворожить постійно головний лісничий Тарас Чіхрак, активно підтримуваний директором. Хоча, звісно, коло його посадових обов’язків надзвичайно широке. Та й з науковцями він не лише дискутує, а й тісно співпрацює з вченими Національного університету біоресурсів і природокористування України, ВСП Технологічним фаховим коледжем НЛТУ України і Національного лісотехнічного університету у Львові. І з уже згадуваним Юрієм Дебринюком, і з відомим світилом науки Григорієм Криницьким, і з кафедри лісівництва Володимиром Крамарцем, професором Мирославою Сорокою. Ігор ТАБІНСЬКИЙ, фото автора, Газета “Природа і суспільство” https://ekoinform.com.ua/?p=16635

25 жовтня 2022

В осінній посадковій кампанії взяли участь люди різних професій. Кажуть, як для доброї справи, то й Бог погоду гарну дарує. Саме так сталося минулої суботи в Яворівському лісництві ДП «Рава-Руський лісгосп», де місцеві лісівники разом із численними активістами посадили молоді саджанці сосни і дуба на заздалегідь підготовленій гектарній плантації. Сонце з самого ранку поволі, але впевнено нагрівало настояне лісове повітря. Його яскраві промені додавали золотого блиску навколишнім деревам, а заодно й особливої урочистості нібито й буденній для працівників лісової галузі діяльності – садінню дерев. Та нинішній захід – особливий. В умовах воєнної агресії з боку московських окупантів він покликаний не лише розширити лісові площі, а й згуртувати навколо благородної справи якомога більше українців. То ж і проводилася акція під девізом «Ліси єдності – ліс єднає людей, люди єднають країну!». Очевидно, що й увага до акції виявилась цього дня особлива. Зустріти тут можна було начальника Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького, начальника обласного управління лісового та мисливського господарства Анатолія Дейнеку, директора ДП «Рава-Руське лісове господарство» Антона Косовського, голову ГО «Добро. Дій» Ігоря Дулина, ініціаторку глобального міжнародного проєкту «Greening of the Planet» Ганну Крисюк, голову Яворівської райдержадміністрації Ярослава Коминського. А почалася акція з хвилини мовчання, якою вшанували загиблих захисників нашої Вітчизни, вихідців із Яворівщини та всієї України. На знак пошани перших було посаджено півтора десятка молодих деревець і встановлено пам’ятний інформаційний стенд «Лісові культури, створені на честь загиблих воїнів Яворівського району внаслідок агресії Росії проти України 2014–2022 років». Сіянці із закритою кореневою системою вирощені у розсаднику Річківського лісництва роздавали всім, хто того ранку прибув на локацію Яворівського лісництва. Отримала їх підприємець зі Львова Степанія Хом’як із сином, одинадцятикласником Ярославом, і активна волонтерка Юліанна Недокус з донькою-студенткою Софією, і працівники місцевого самоврядування Яворівщини Олег Мурин та Ольга Снітко. Отримала і ціла когорта працівників з мережі аптек «DS» – заступниця керівника з навчання та розвитку персоналу Ірина Іваненко-Лапан, завідуюча аптекою Наталія Дудко, фармацевт Наталія Борисенко.   Ірина прибула не сама, а з донькою Дарією, шестикласницею, а Наталія Борисенко не могла відмовити 4-річній доньці Олександрі. Жінки дружно підтримали акцію, про яку довідалися від представників ГО «Добро. Дій», БФ «Озеленення України». Зрештою, хто, як не вони найкраще розуміють вплив «зелених легень» лісу на здоров’я людини! – Важливо те, наголосив під час акції Анатолій Дейнека, – що з кожним роком активісти, волонтери, звичайні люди щораз більше долучаються до посадки молодих деревець. Нагадаємо, що останнім часом ліси активно висаджуються в рамках екологічної ініціативи Президента «Зелена країна». Того сонячного дня учасники акції у Яворівському лісництві посадили 4 тисячі штук саджанців сосни звичайної і дуба звичайного із закритою кореневою системою. А ще в рамках «зеленого» заходу відбувся телеміст за участі 10 областей України та 32 країн, в яких українці світу проявили свою солідарність із Батьківщиною. – Ця міжнародна акція, – заявив Антон Косовський, – покликана, поруч із корисною справою озеленення, привернути увагу громадськості іноземних держав до українства, яке демонструє свою згуртованість як на мирному фронті, так і в умовах війни з російським окупантом. Загалом, на Львівщині того суботнього дня в акції взяли участь понад 5 тисяч людей. Садили молоді деревця у 38 лісництвах усіх лісгоспів. У ДП «Львівський лісгосп» кількість молодих насаджень збільшилася на 8 тисяч, у ДП «Самбірський лісгосп» – на 9 тисяч, а у ДП «Бродівський лісгосп» – на 10 тисяч деревець. А всього посаджено близько 200 тисяч штук сіянців. Ігор ТАБІНСЬКИЙ, фото автора, Газета “Природа і суспільство” https://ekoinform.com.ua/?p=16592

18 жовтня 2022

Як держлісгоспи Львівщини з відсталих підприємств нульових перетворилися на сучасні та європейські лісові господарства з прогресивним господарюванням. Досвід реформування лісової галузі Польщі вважається одним із найкращих в Європі. Свою сучасну модель господарювання поляки почали формувати, вдаючись до приватної форми виконання усіх господарських та лісогосподарських робіт. Адміністративна реформа галузі вивела робітничі кадри за межі підприємств у ранг приватних вільнонайманих працівників (від 120 тисяч працюючих у господарстві (1988 рік) – до 25 тисяч (2015 рік)), що привело до збільшення конкуренції, підвищення персональної відповідальності за виконану роботу, росту продуктивності праці, а відтак, і суттєвого збільшення доходу. Та цікавить українських лісівників у Польщі досвід не лише адміністративний. Який саме досвід наші лісівники запозичили у польських колег та фахівців інших країн ЄС та які результати він дав, читайте у нашому матеріалі. На початку 2000-х років ДП «Стрийський лісгосп» був підприємством відсталим, із найнижчими економічними показниками в Львівській області, скромною середньою зарплатнею, яка ще й виплачувалась із затримкою. Навесні 2005 року директором підприємства було призначено нового, енергійного керівника – Ростислава Павліва і спільні з обласним управлінням ЛМГ пошуки виходу з кризи, вивчення і застосування досвіду європейських лісівників, дали позитивні результати. З того часу минуло трохи більше, як півтора десятка років, і нині Стрийський держлісгосп, як одне з найкращих в області підприємств, може похвалитися найбільшими обсягами реалізації продукції і найвищим рівнем зарплатні в лісовій галузі країни. Оскільки наша історія лісоуправління, склад лісів і особливості їх зростання доволі схожі з польськими, вкрай важливим було вивчити їхні сучасні методи ведення лісового господарства з урахуванням вимог наближеного до природи господарювання, яке на той час набирало обертів у Європі. Насамперед, це господарювання передбачало відмову від суцільно-лісосічних рубок і перехід до рубок переформування, тобто таких, при яких монокультурні ліси одного віку (шляхом вибіркових рубань) поступово перетворюються у різновікові мішані багатоярусні насадження, які є більш стійкими до всілякого роду «вибриків» природи, пожеж, всихання і хвороб. Рубки переформування проводяться поетапно за кілька прийомів шляхом здійснення комплексу лісогосподарських заходів для формування цільового деревостану, склад і структура якого максимально наближені до природного середовища. Перелік ділянок визначається під час лісовпорядкування. Обсяг проведення таких рубок не повинен перевищувати величину середньої зміни запасу на цих ділянках, визначену лісовпорядкуванням. Кожний наступний прийом рубки призначається за умови досягнення запланованих результатів переформування та появи достатньої для формування різновікових деревостанів кількості підросту деревних порід. Рубки переформування проводяться в усіх категоріях лісів і поєднують одночасне вирубування окремих дерев, їх біогруп, сприяння природному поновленню деревних порід, створення піднаметових культур тощо за умови безперервного існування лісу. Повторюваність рубок переформування і лісогосподарські заходи мають визначатися, виходячи з лісівничої доцільності відповідно до біології деревних порід, ґрунтово-гідрологічних умов, особливостей рельєфу, структури та породного складу деревостану, стійкості дерев, наявності та стану підросту, випадання дерев, та навіть розвитку трав’яного покриву. Звісно, і це ще далеко не всі нюанси, про які знавці лісової справи можуть розмірковувати годинами. Зрозуміло одне – такі рубки є непростим та довготривалим процесом, результат і успішність якого безпосередньо залежить від фахового рівня лісівників, їх філігранної роботи. Та водночас це, без сумніву, прогресивний в екологічному, економічному і соціальному планах метод, який застосовують усі країни Євросоюзу. Лісівники Львівщини, крім Польщі, відвідували країни Балтії, Австрії, Німеччини, Швейцарії, отримували досвід успішного впровадження екологічного лісокористування, де майже повністю відмовились від суцільних лісосічних способів головних рубок і використовують поступові та вибіркові, при яких корінні деревостани відновлюються природним шляхом. При цьому з’являється нагода формувати різновікові деревостани з багатоярусною вертикальною структурою за участю усіх, властивих для певного типу лісу, порід. Європейський досвід надихнув наших лісівників і вони взяли його на озброєння. Вольові імпульси, наче відцентрові хвилі, виходили, насамперед, з обласного «білого дому» лісівників. Далі їх підхоплювали місцеві керівники.   Вікові деревостани в урочищі Юркова обходять лісничий Любинцівського лісництва Андрій Солонинка з директором підприємства Остапом Бойком За якийсь час у ДП «Стрийський лісгосп» на базі Задеревацького лісництва з’явився науково-виробничий стаціонар площею 0,8 гектара. Через чотири роки рубки формування становили вже мало не три сотні гектарів. А в минулому, 2021-му, площа на яких їх було проведено сягнула 1362 гектари. Такий ось поступ! Не менш вагомий він і в лісівників Старосамбірщини. Перші прийоми переформування тут було проведено у 2008 році. А нині вже наявні позитивні ефекти: формуються складні за породною і віковою структурою, багатоярусні деревостани; постійно зберігається лісовий покрив; зменшується соціальна напруга. Про це з оптимізмом згадує заступник директора-керуючий відокремленого виробничого підрозділу «Надлісництво Старий Самбір» ДП «Самбірський лісгосп» Юрій Мрочко і додає: «Важливо, що змінюється психологія лісівника – майбутнє за наближеним до природи лісівництвом». Начальник відділу охорони та захисту лісу Самбірського лісгоспу Володимир Задільський детально розповідає про першу ділянку площею 6,5 гектара у 16 кварталі (виділ 1) Сусідовицького лісництва. Тут вивчали всі лісівничі характеристики ділянки впродовж кількох років. Середній запас деревини становив на початку експерименту 248 кубічних метрів на одному гектарі. На першому етапі рубок забрали 88, на другому – 30 кубометрів кругляка і на даний час середній запас становить 290 кубів.   Володимир Задільський радіє дворічному дубкові, який успішно росте на ділянці, де пройшов другий етап рубок переформування – От вам і вигода! – приєднується до розмови лісничий Страшевицького лісництва Іван Верхоляк і запрошує відвідати 11-й виділ 20 кварталу, де росте дубовий суяличник (тут пропорція становить у середньому 8 ялиць і 2 дуби на одному гектарі). Дорогою лісничий розповідає, що рубки переформування потребують не лише філігранної роботи лісорубів, а й вдумливого підходу до того, які саме дерева треба прибирати, знати їх характери і потреби, сумісність… Молодий дуб не дасть доброго росту біля старої ялиці, яка його затінює, чи сказати на професійній мові – пригнічує підріст. – Дуб, подейкують лісівники, росте в шубі, але з відкритою головою, тобто мусить мати світло, – уточнює помічник лісничого Андрій Сутчак. Ясна, світла дорога лісівників – це рубки переформування, які становлять 70% у Старосамбірському надлісництві. З досвідом Польщі, Німеччини, Швейцарії, Чехії, Словаччини добре ознайомлені й працівники Сколівського лісгоспу. Вони також ще з далекого 2008 року почали його методично запроваджувати й у себе. А з 2014-го використовують рубки переформування наростаючими темпами, постійно впроваджуючи їх на території 200–300 гектарів. Річ у тім, що для «гористого» лісгоспу свого часу вкрай гостро стояла проблема всихання смеречників. Тодішнє лісопатологічне обстеження виявило хворою територію у 7200 гектарів. – На боротьбу з нею було кинуто всі сили включно з наукою, благо, Лісотехнічний університет у нас під боком, – розповідає директор лісгоспу Остап Бойко. – В підсумку, завдяки інтенсивним оздоровчо-санітарним заходам, 90% проблеми вдалося ліквідувати за кілька років. Отже, в Карпатському регіоні рубки переформування – своєрідний лік для лісових насаджень. Тут його проводять у кілька етапів, формуючи другий і третій яруси насаджень. При другому дуже часто залишають добре стиглі дерева, які розсипають навколо себе насіння, заліснюючи територію природним шляхом. На третьому етапі створюють сприятливий простір для дерев перспективних. Як це виглядає на практиці, пояснив і наочно показав лісничий Любинцівського лісництва Андрій Солонинка в урочищі Юркова. З ним ми побували у третьому кварталі. Порівнявшись зі стовбуром молодої смереки, лісівник зауважив, що, зазвичай, вона тягнулася вгору за рік на 8–10 сантиметрів. А після другого етапу рубок переформування дає приріст у чотири рази більший. Така конкретна перевага, коли дерева одне одному не заважають. Андрій Солонинка підійшов до сусідньої, більшої смереки, стовбур якої у діаметрі сягав приблизно 80 сантиметрів. Ця вже добре дозріла і піде скоро «під ніж» – під час третього етапу рубок переформування. У Сколівському лісгоспі є різні типи лісів – буково-грабово-березові, ялицево-смереково-букові… – Звісно, що кожен тип вимагає до себе індивідуального підходу, -– зауважує Остап Бойко. На кожну ділянку рубок переформування в лісгоспі існує карта обліку. У Любенцівському лісництві в урочищі Юркова двічі уже проведені рубки переформування. За першим разом прибрали березу, за другим – окремі дерева бука, ялиці, смереки, сосни. Склад насаджень тут уже оптимальний. І справді, ділянки лісу схожі на гармонійний доглянутий сад. Сколівським лісівникам, які одними з перших, разом зі стриянами, старосамбірчанами і дро­гобиччанами взялися запроваджувати в себе новаторський спосіб рубання деревини, перехід на рубки переформування лісових насаджень диктували і злоба дня, і суцільні ялинники, уразливі до хвороб та всихання. З часом тут усі переконалися, що саме такі рубки дають змогу постійно залишати ділянку лісу вкритою рослинністю, переформовувати одновікові насадження у різновікові, мішані, які є більш стійкими. Разом з тим, такі рубки можна застосовувати в різних категоріях лісів та в деревостанах різних вікових груп. Вирубуються другорядні породи, а зрідження деревостанів дає змогу з’явитися підросту, який на час рубки відсутній. Утворені прогалини заліснюються природним шляхом або заповнюються штучно – сіянцями. Очевидно, що в процесі застосування нового методу в лісгоспі накопичуватимуть ще більше практики і досвіду такого типу господарювання. І не лише в Сколівському та інших «гористих» лісгоспах. Позитивні практики напрацьовані й у рівнинних господарствах, наприклад, у Лопатинському лісництві Радехівського лісгоспу. Отже, Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства, переймаючи західний досвід, ще з 2005 року, взяло курс на використання вибіркової та поступової системи рубань лісу. Спільно з Національним лісотехнічним університетом України (НЛТУ) в лісогосподарствах було закладено шість науково-виробничих стаціонарів. З тих пір науковці разом із лісівниками постійно відпрацьовують різні способи рубань лісу. Ініціативу львів’ян підтримало Держлісагентство, відповідну ухвалу, зобов’язавши постійних лісокористувачів забезпечити поступовий перехід при проведенні рубань лісу на засади наближеного до природи лісівництва. Зокрема максимально використовувати вибірково-поступову систему рубок, прийняла й обласна рада. Одночасно Львівське ОУЛМГ спільно з Національним лісотехнічним університетом України надало пропозиції про внесення змін до чинних нормативних актів, у тому числі, щодо проведення рубок переформування у лісах. Їх скеровано на розгляд Кабінетові Міністрів та Верховній Раді України. На жаль, державні інституції не такі повороткі, як хотілося б. Війна з російським агресором ставить перед ними інші, більш важливі, пріоритети. Тим часом за ініціативи Львівського ОУЛМГ та підтримки Держлісагентства, НЛТУ України, громадської організації «Форза» у Львівській лісотехніці відбувся навчальний семінар для керівників та спеціалістів державних лісогосподарських підприємств, на якому йшлося про використання вибіркової системи рубань лісу на засадах наближеного до природи лісівництва. Його учасниками було відзначено, що рубки переформування деревостанів є складним і довготривалим процесом, але в нинішніх умовах на 100% виправданим і переконливим в усіх аспектах, включаючи екологічний, економічний та соціальний. У 2020 році частка вибіркових та поступових рубок головного користування на підприємствах Львівського ОУЛМГ становила 44%, вибіркових та поступових рубань лісу від загальної площі усіх видів рубок – 91%. За період з 2008-го по 2020-й роки лісогосподарські підприємства області провели рубки переформування на площі 4885 гектарів. Не випадково на базі підприємств Львівського ОУЛМГ постійно відбуваються конференції, семінари, наради лісівників і науковців різних областей щодо проведення поступових, вибіркових і комбінованих систем рубок головного користування, застосування рубок переформування з метою запровадження вибіркового, наближеного до природи лісівництва. На одному з таких заходів Голова Держлісагентства Юрій Бохоловець наголосив на важливості багатофункціонального використання усіх корисних властивостей лісів, широкому застосуванні лісівниками вибіркових і поступових систем рубок та рубок переформування. Про етапи практичного впровадження вибіркової системи рубок у лісах Львівщини не­одноразово розповідає начальник ОУЛМГ Анатолій Дейнека. Частими учасниками науково-практичних зібрань лісівників є завідувач кафедри лісівництва НЛТУ України професор Григорій Криницький, проректор з наукової частини НЛТУ Василь Лавний, доцент кафедри лісової таксації та лісовпорядкування Микола Король. У їх виступах йдеться про наукові концептуальні засади впровадження наближеного до природи господарювання в лісах. Вони також зазначають, що для ширшого застосування рубок переформування необхідно вдосконалити чинні правила рубок, нормативно-правові акти та законодавство. Загалом, позитивний ефект від рубань переформування нині ні в кого з працівників лісової галузі не викликає сумніву. Він – комплексний. Якщо взяти чисто лісівничий аспект, то йдеться про формування багатоярусних, складних за породним складом, кліматично-стійких деревостанів, тобто збагачення біологічного розмаїття. Нині, в умовах загального потепління, витривалість, біологічна стійкість лісу, його здоров’я, має суттєве значення, а це, в свою чергу, позначається на екології. Якщо говоримо про аспект економічний, то тут очевидне збільшення обсягів заготівлі деревини та стабільність надходження її на ринок. Не забуваймо про економію коштів при такому способі вирощування лісу. Традиційний вимагає більше фінансових затрат, аніж самосіви і догляд за ними. Не можна відкидати й соціальної складової. Адже цей прогресивний, європейський спосіб рубань мінімізує ризики виникнення конфліктів з громадами. Не секрет, що суцільні рубки кидаються в очі й часто викликають невдоволення серед суспільства: «лисі Карпати», «зелені фризієри» тощо.   За весь період застосування цього методу господарювання у лісах Львівщини проведено рубки переформування деревостанів на 2060 лісових ділянках (площа 8055 гектарів) під час яких заготовлено 627,6 тисячі кубічних метрів деревини. – Очевидно, що суцільні рубки є технологічно легшими, зручнішими, – підкреслює головний лісничий, перший заступник Львівського ОУЛМГ Ярослав Целень, – але маємо про них забувати, як про економічно, екологічно і соціально шкідливі. Рубки переформування на відміну від суцільних передбачають постійне користування лісом. Кожні 4–6 років лісівники вирубують 50–80 кубометрів деревини з гектара і по лісу це не видно. У ньому нема «залисин». Разом з цим, лісоруби прибирають пошкоджені дерева, хворі, перестійні, відсталі в рості, фаутні, а також інвазійні види. Отже, такий ліс із часом стає все більш здоровішим. – Одним із ключових завдань є поступовий перехід із суцільних на вибіркові системи рубань, – продовжує Анатолій Дейнека. – Якщо у 2020 році їх частка в Львівській області становила 44%, то у 2022-му плануємо забезпечити ці рубки на рівні 50%. Справді, йдемо в Європу, прагнемо стати повноправними членами Європейського Союзу, то ж маємо змінювати культуру лісового господарювання. Курсом наближеного до природи лісівництва Львівщина рухається вже майже 20 років. Найближчій до західного кордону, їй сам Бог велів першою переймати європейський досвід. І вона це успішно робить: у насінництві й розсадницькій справі з закритою кореневою системою, у передових технологіях будівництва гірських лісових доріг, у рубках переформування, які в умовах зміни клімату відіграють вирішальну роль. Першопрохідцям завжди важко, бо нове завжди пробиває собі дорогу зі скрипом, а найменший прорахунок може звести нанівець перспективне починання. Та вибір зроблено. Зроблено в інтересах держави, в інтересах українського суспільства. Ігор ТАБІНСЬКИЙ, фото автора, “Лісовий і мисливський журнал” https://ekoinform.com.ua/?p=16524

5 жовтня 2022

Законні мисливці на «мисливців» незаконних. Ліс – не лише природний ресурс, основа якого деревина й звірина, він має чимало екологічних і соціальних функцій. Більше того, він, водночас, є невичерпним джерелом натхнення, краси та спокуси. Він вабить до себе не тільки тих, хто прагне милуватися природою, насолоджуватися чудовими лісовими ландшафтами, фауною і флорою. Але ліс також є об’єктом зазіхань на його багатства. Та нині на допомогу лісовій охороні прийшли сучасні технології і, хочеться вірити, що за їх допомогою вдасться скоротити ці зазіхання. Впродовж кількох останніх років для спостереження за життям у лісових масивах державних підприємств Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства застосовують фотопастки. Їхня кількість нині становить близько 150 одиниць. Ці технічні засоби реагують на рух у режимі реального часу та є абсолютно непомітними у лісових насадженнях. Фотопастки фіксують плин життя у лісі за допомогою фото- і відеозйомки. При цьому ані люди, ані звірі роботи лісових «наглядачів» не бачать. Прилади мають камуфляжний колір і дизайн, що робить їх непомітними на деревах чи на інших об’єктах навколишнього природного середовища. Камера приладу фіксує появу тварини, людини чи автомобіля завдяки вбудованому датчику руху, радіус дії якого становить близько 20 метрів, а кут огляду – 120 градусів. Датчик руху, в першу чергу, дає можливість економити енергію батареї і пам’ять накопичувача, вмикаючи запис тільки коли в радіусі дії приладу з’явився об’єкт. По-друге, зафіксувавши рух, прилад може надсилати текстові повідомлення за допомогою GSM-мережі, ба, навіть передавати фото та відео. Кожне фото і відео має інформацію про дату і час зйомки. Фотопастки як удень, так і вночі «стежать» за переміщеннями у лісових масивах. Часто вони незамінні помічники у виявленні злочинних дій браконьєрів, повідомляючи про це рейдові бригади у режимі реального часу. Тобто фотопастки є своєрідними законними мисливцями на «мисливців» незаконних. Розташовують таких «мисливців» на в’їздах, входах у лісові масиви, лісових стежках, біля підгодівельних майданчиків, на галявинах – там, де вони є найбільш ефективними. Їхнє місцезнаходження періодично змінюють. Таке «полювання» приносить свої плоди. Так, у Заболотцівському лісництві Бродівського лісгоспу лісничий Андрій Москва отримав «сигнал» із третього кварталу. Оперативна рейдова група спрацювала чітко і навантажений вщент деревиною автобус був затриманий. Також ефект від використання цих приладів відчули і у «Надлісництві Старий Самбір» ДП «Самбірський лісгосп». – Сім розставлених фотопасток, тісна співпраця з охоронною організацією і органами поліції, за останній рік скоротили тут незаконні вирубки удвічі, – запевняє начальник відділу охорони та захисту лісу надлісництва Володимир Задільський. – А виявляють ці незаконні вирубки у більше, ніж 70 відсотках випадків. – Звіти справ щодо лісових порушень, графіки про­ведення спільних рейдів, роз’яснювальна робота, попереджувальні заборонні знаки – все разом із фотопастками, рейдами чотирьох десятків лісових охоронців є постійною турботою лісівників «Надлісництва Старий Самбір», – наголошує його керівник Юрій Мрочко і запевняє, що кількість фотопасток, як ефективного засобу збереження лісу, його фауни і флори, планується збільшувати. Та охорона лісу, хоч і головна, але не єдина функція фотопасток. За їх допомогою можна спостерігати за дикими тваринами на підгодівельних майданчиках, за їхнім «апетитом», аби вчасно розміщувати для них корми взимку. Так, фотопастки, повідомив мисливствознавець Андрій Купецький, встановлені в лісових угіддях «Надлісництва Жовква» ДП «Львівський лісгосп» «вполювали» лісових мешканців – козуль, кабанів, коли ті ласували сіллю з солонця. Єгер Юрій Райка уточнив: «…сталося це в урочищі Буянець. На основі, в тому числі, й спостережень із фотопасток, нам вдається проводити достовірні обліки мисливських диких тварин в угіддях, а це, в свою чергу, впливає на кількість отриманих лімітів добування звіра. Ведення раціонального мисливського господарства неможливе без знання чисельності мисливських звірів і птахів. Отже, нашим важливим завданням є з’ясувати їх достовірну чисельність, статево-вікову структуру, мешкання та шляхи міграції».   Фотопастки «малюють» лісівникам повнішу і точнішу картину – це полегшує вирішення тієї чи іншої проблеми, планування відповідних природоохоронних заходів. Очевидно, що кількість фотопасток у господарствах залежить від доцільності й економічної спроможності. Хтось може собі дозволити такої технічної «розкоші» більше, хтось – менше. Та рекордсменом на Львівщині є НПП «Сколівські Бескиди». Зі згаданих 150 фотопасток – 70 встановлено в національному парку. Придбані вони в рамках проєкту «Збереження карпатських пралісів», що реалізовується за підтримки Федерального Міністерства охорони довкілля і природи та безпеки ядерних реакторів Німеччини (BMU) та у співпраці з Франкфуртським зоологічним товариством і є частиною Міжнародної Кліматичної Ініціативи. – Ще в листопаді 2020 року, – розповідає директор національного парку Василь Приндак, – у нас відбулися теоретичні й практичні навчання за участю працівників парку, науковців із України, керівника проєкту UCPF Стефана Райта, наукового співробітника Франкфуртського зоологічного товариства Адама Сміта, зоолога, експерта з моніторингу біорозмаїття Ростислава Журавчака, наукової співробітниці Світлани Кудренко. Тоді ж Адам Сміт детальніше ознайомив присутніх із роботою фотопасток та поділився досвідом, продемонстрував на практиці, як їх встановлювати, щоб вони були найменш помітними і працювали найбільш ефективно. Взимку 2020–2022 років на території НПП «Сколівські Бескиди» за допомогою фотопасток спостерігали за тваринним світом, основною метою якого був моніторинг рисі. Для досліджень застосували методику, що використовується у багатьох країнах Євросоюзу. Згідно з нею, фотопастки розподіляються відповідно до заздалегідь визначеної схеми. Територію парку поділили на квадрати 2х5 кілометрів, і фотопастки розмістили у кожному другому квадраті. Для рисей, які живуть поодиноко і займають відносно стабільні місця існування, такий розподіл фотокамер виявився близьким до оптимального. В межах квадрату фотопастки були встановлені в місцях, на яких ймовірність сфотографувати рись є відносно високою – на звіриних стежках, лісових дорогах, де рисі часто з’являються. На кожну локацію встановлювали дві фотокамери з білим спалахом обабіч дороги чи стежки. Мета – отримати високоякісні фотографії рисі з обох боків, аби потім її ідентифікувати за індивідуальним рисунком хутра. Фотопастки були встановлені на стежках зі слідами рисі або у місцях, де рись спостерігали раніше. Якщо точної інформації про наявність рисі не було, обирали місця для встановлення фотокамер відповідно до експертних даних. У підсумку начальник відділу лісового господарства парку Іван Лепесевич при наполегливості та ентузіазмі шести десятків інспекторів природоохоронного фонду, зокрема, Миколі Свистуну з Бутивлянського лісництва, Михайлу Яремі з Приполонинного, Миколі Дмитришину з Крушельницького ідентифікували десять особин рисі: вісім дорослих і дві малечі. Впродовж досліджень фотопастки зареєстрували також значну кількість інших видів тварин, що поширені на території національного парку. Найкраще «засвітилися» копитні звірі (переважно олень благородний, дещо рідше – козуля європейська та кабан дикий), які були зафіксовані у різний час практично на всіх локаціях. Зубри були помічені на ділянках, де вони переважно тримаються в зимовий період. З великих хижих ссавців фотопастки в багатьох місцях зафіксували лисицю, рідше – вовка. З рідкісних представників ссавців фотопастки зареєстрували бурого ведмедя, видру річкову, кота лісового. Фотофакти з наших фотопасток, – розповів Василь Приндак, – «втерла носа» скептикам, які раніше вважали вигадкою інформацію про мешкання у нас цієї рідкісної тварини.   Зображення диких тварин, які вдалось отримати завдяки фотопасткам, встановлених у НПП «Сколівські Бескиди» в рамках проєкту «Збереження карпатських пралісів» У НПП «Сколівські Бескиди» розповіли, що за зовнішнім виглядом тварина, на перший погляд, нагадує домашнього котяру та якщо придивитися пильніше, виявиться чимало відмінностей. Насамперед, лісовий кіт удвічі більший за своїми габаритами. Також у нього відносно короткий хвіст із кількома темними смужками та притупленим чорним кінцем. На вершечках вух – яскраво виражені китички та чорні стрічки, які тягнуться від очей до висків. Очі – світлі. – Науковці запевняють, – каже Василь Приндак, – що кота лісового приручити неможливо. Відповідно, в неволі він не дає потомства. «Мешкає» тварина у дуплах дерев, у невеличких печерах скель. Його харч – миші, плазуни, птахи… Гін у кота лісового – у лютому-березні. Життя його – не безхмарне, повне конкурентів та ворогів. Це, зокрема, рись, великі хижі птахи. Як показали фотопастки, коти лісові поширені практично на усій території парку де є старі перестійні ліси. Аналіз отриманих даних за допомогою фотопасток дозволяє зрозуміти де мешкає та чи інша популяція диких тварин, надає інформацію щодо чисельності виду і його динаміки. Фотопастки, як спеціальні пристрої для охорони території та спостереження за фауною, стають дедалі популярнішими у лісовому і мисливському господарстві. З їх допомогою здійснюють охорону угідь, контролюють популяції тварин, вивчають рідкісні види. Знімки, отримані в результаті роботи цих пристроїв, допомагають інспекторам природоохоронного фонду, мисливствознавцям, єгерям, науковцям… Ця сучасна техніка, спрощуючи процес спостереження за угіддями, також допомагає державній лісовій охороні боротися з «чорними лісорубами», уникати таким чином фінансових втрат від їхньої діяльності. Лісівники переконують, що апарат є незамінним для охорони лісу і окуповується впродовж року. Ігор ТАБІНСЬКИЙ, “Лісовий і мисливський журнал” https://ekoinform.com.ua/?p=16463

30 вересня 2022

Перспективи розвитку рекреації на Львівщині. Якщо автотранспортом добиратися зі столиці нашої держави в напрямку Закарпаття, очевидно, що в дорозі доведеться перепочити. Можливо, й не раз. Для таких випадків уздовж траси розташовані спеціальні куточки, де можна зупинитись, відпочити, попоїсти, випити кави та й просто посидіти хвильку серед пташиного співу, насолоджуючись колоритом краєвидів. Особливо приємні ті куточки, які обаштовані лісівниками. Один з таких «Панасівка». Якщо вам доведеться проїжджати Львівщиною, через територію Сколівських Бескидів, обов’язково зупиніться тут. Національний природний парк під однойменною назвою, відомий своїм оригінальним рельєфом, водоспадами, річками-струмками, мінеральними джерелами, розкішною фауною і флорою… Перспективи для подальшого розвитку рекреації у Сколівських Бескидах має долина Великої Річки, історико-культурний заповідник «Тустань», долина річки Кам’янки в Дубинському лісництві, урочища Павлів Потік, Зелем’янка у Сколе. – Сюди, без сумніву, входить і Панасівка у Коростівському лісництві Сколівського лісгоспу, що розташована на гектарі площі серед столітніх дерев – зона відпочинку для подорожніх, – розповідає інженер з охорони та захисту лісу підприємства Василь Гульчевський. На площі рекреаційного пункту «Панасівка» можуть комфортно перебувати до півтори сотні туристів одночасно. Тут для відпочивальників є все: від кришталево чистої річки, кущів малини, аґрусу, чорної смородини – до альтанок, гойдалок, столів із лавками і навіть футбольного майданчика для дітвори. Є тут і стенди, які розкажуть про лісове господарство, їстівні та шкідливі отруйні гриби, рослинний і тваринний світ цієї місцевості. Для автотранспорту передбачено два майданчики. Зона відпочинку вже має свою історію. Вона була облаштована ще в 60-х роках минулого століття. До цього тут була лісничівка власника найбільших лісових володінь Сколівщини барона Альберта Гределя. Над стилізованим її нинішнім виглядом працювали архітектори району Мирон Білий, Орест Сусяк та Роман Свистун. Панасівка зможе прихистити кожного і в спеку – поруч, як уже згадувалося, кришталева прохолодна вода річки, і в зливу – є альтанки, столики під накриттям. Сама зона відпочинку досить «демократична». Тут не має різного роду вказівних знаків, якихось обов’язкових приписів чи заборон. Це місце для цивілізованих людей, які можуть почуватись тут вільно. Немає і спеціальних доріжок, довкіл стрижена травичка. У Львівській області таких зон відпочинку, створених лісівниками, – десятки. В першу чергу, вони виконують рекреаційну функцію, аби було де зупинитися й відпочити подорожньому. Але є й інший бік. Колорит такої зони-стоянки, інформація про фауну і флору, про лісове підприємство, яке створило куточок, має схилити людей замислитись, цінити те, що дає ліс і працю лісівників. Принаймні останні на це сподіваються. – Лісівники мають до мандрівників одне прохання, – з притиском наголошує директор Сколівського лісгоспу Остап Бойко, – бути вихованими, цивілізованими, шанувати природу, бережливо ставитися до лісу, до всього, що обладнали для відпочивальників лісівники; хай би і гілля ціле довкіл було, і культура прибирання після себе належною. І столи, не «пописані» ножами. До речі, цього року ми все оновили. Наша зона відпочинку – безоплатна, – продовжує Остап Бойко. – Всі витрати з її утримання взяло на себе підприємство, правда, нам активно допомагає шкільне лісництво на чолі з його керівниками Наталією Мельниченко та Романом Лесишиним. Зони відпочинку при дорогах, чи як їх іще дехто на Львівщині називає стаціями, – лише частина рекреаційних зусиль держлісгоспів. – Рекреаційна діяльність під патронатом обласного управління – значно ширша, – каже головний спеціаліст відділу лісового господарства Христина Шаваринська. – Львівщина з її історико-культурною спадщиною та багатством рекреаційних ресурсів входить до п’ятірки найпривабливіших туристичних центрів України. В області зосереджено чотири тисячі історико-архітектурних пам’яток ХІІ–ХХ століть або четверта частина від усієї кількості в Україні. За наявністю рекреаційних ресурсів область посідає одне з провідних місць у державі. Львівщина за своїми природно-історичними, кліматичними і рослинними умовами є неоднорідною. Північ області відноситься до зони Малого Полісся; середня частина – до лісостепу, де виділяються пасма Розточчя, Гологір, Вороняк, Опілля та крайньої західної частини Подільської височини. Далі на південь йдуть Карпатські передгір’я та Карпати. Вони представлені Бескидами. Південний кордон області збігається з Верховинським Вододільним хребтом. Департаментом міжнародного співробітництва та туризму Львівської облдержадміністрації, спільно зі Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, розроблено карту відпочинкових місць у лісах Львівської області. Для зручності та комфортну туристів, подорожуючих та мешканців регіону на карті позначено місця, придатні для відпочинку та пікніку на природі. Мапа містить описову інформацію про кожен із цих рекреаційних майданчиків, зокрема, фотографії і точні географічні координати. На підприємствах облліс­управління представлені види рекреації, створені для відпочивальників. Серед них: 16 екологічних стежок загальною протяжністю близько 111 кілометрів. У їх числі на Розточчі – 3 стежки: «Вовковиця», «Немирів» та «Чортова скеля»; в Карпатах – 9 стежок, з яких найбільш відвідувані: «На гору Пікуй», «На гору Парашка», «На водоспад», «Долиною річки Кам’янка». У Дрогобицькому лісгоспі є екологічна «Стежка Івана Франка». Вона – з твердим покриттям. Обабіч встановлені дерев’яні фігури героїв із творів Каменяра та малі архітектурні форми. Далі маю назвати 19 еколого-пізнавальних маршрутів загальною протяжністю 134 кілометри. В їх числі на підприємствах Поліської зони – 4 маршрути: «Триніг», «Білоцвіт», «Гарай»; на Опіллі – 2 маршрути: «Підлиська гора» та «Свята гора»; на Передкарпатті – 2 маршрути: «Ярина» та «Стільське городище». Ще є 8 рекреаційних зон у НПП «Сколівські Бескиди»: «Павлів потік», «Водоспад на річці Кам’янка», «Джершень», «Колодка», «Манмальсталь», «Явори», «Тустань», «Дубравка» та рекреаційний пункт «Дубравка». Любителі мандрувати добре знають туристичні притулки в урочищі «Дубина» та урочищі «Тустань». Ну, й до Панасівки додаймо ще 18 рекреаційних пунктів уздовж автодоріг загальнодержавного значення, один рекреаційний пункт «Дубравка» в НПП «Сколівські Бескиди» та 36 зон короткотермінового відпочинку. Зауважу також, – підсумувала Христина Шаваринська, – що лісогосподарські підприємства виділили 61 лісову ділянку в довгострокове користування для рекреаційних та культурно-оздоровчих цілей. І ще, останнім часом на Львівщині набули популярності кінні маршрути (їхня загальна протяжність 10 кілометрів) та велосипедні (загальна протяжність 9 кілометрів), то ж розвивати є що. … Сонце кидало своє скісне проміння на галявину Панасівки під щораз меншим кутом. Не було вже таким палючим, як ополудні. Ледь шелестіло листя липи, пахло й дзвеніло настояне запашними травами п’янке повітря. Чи ж один подорожній ловив себе тут на думці, що покидати цей райський куточок аж ніяк не хочеться. Та дорога кличе, треба їхати далі. Їхати зі щирою вдячністю лісівникам, які подарували таку прекрасну місцину мандрівному людові. Ігор ТАБІНСЬКИЙ, фото автора, “Лісовий і мисливський журнал” https://ekoinform.com.ua/?p=16432